Читать «Таємний сад» онлайн - страница 2

Такими темами і сюжетами пронизані також «Маленька принцеса» (1905) і «Таємний сад» (1911). Героїні обох книг, юні дівчатка, кожна по-своєму, обстоюють чи змінюють свій внутрішній світ.

Маленька Сара Кру не є принцесою з походження, проте ця гра допомагає їй не опускатися нижче від певного рівня, який дівчинка сама собі встановила. У такий спосіб Сара доводить: шляхетність — це зовсім не обов’язково герби і титули. Шляхетність — це внутрішня гідність на кожному кроці, у кожній ситуації, а особливо тоді, коли, здається, усе на світі спрямовано на те, аби тебе тієї гідности позбавити.

Натомість Мері Ленокс із «Таємного саду» спершу з’являється перед нами як свавільне розпещене створіння, яке не любить ні себе, ні світ довкола себе. Проте, подібно до старого графа Доринкорта, Мері відкрила у собі здатність радіти, сміятися, захоплюватися і любити. А почалося усе із співчуття до покинутого саду…

Переміна Мері заторкнула не лише її саму, але й тих, котрі її оточували. Передусім двоюрідного брата Коліна Крейвена, спершу як дві краплі води схожого на неї: пихатого, неґречного, себелюбного — а згодом і дядька, містера Арчибалда, котрий упродовж довгих років волів утікати від власного горя, занедбавши себе, родовий маєток і рідного сина.

Ось так Френсіс Бернет, немов добра чарівниця, пропонує своїм читачам зробити перший крок, тоді другий, тоді третій — і переконатися, що змінилися не лише ми самі, але і цілий світ довкола заграв новими барвами.

Повісті Френсіс Бернет уже давно увійшли до класики юнацької літератури. Вони перекладені багатьма мовами світу, за їх мотивами створено театральні вистави, їх неодноразово екранізували. Зокрема, у 1993 році фільм на основі «Таємного саду» зняла відома польська кінорежисерка Аґнєшка Голанд.

Зараз ця цікава і добра історія про пригоди у таємному саду приходить і до українського читача. Вперше.

Наталка РИМСЬКА

ТАЄМНИЙ САД

Розділ 1

Сама в бунґалі

Коли Мері Ленокс приїхала до Мізелтвейту — маєтку свого дядька, де вона тепер мала жити, — то всім, хто її у той момент побачив, було зрозуміло: їй тут усе не подобається! І це була щира правда. Уявіть лишень худорляве насуплене дівча, хворобливе й неприступне на вигляд, з ріденьким русявим волоссячком та безживним восковим личком — оце і була Мері.

Перед тим як потрапити сюди, дівчинка жила в Індії — там вона народилася і виросла. Правда, з перших днів життя її переслідувала одна хвороба за другою — звідси цей нездоровий колір обличчя.

Батько Мері працював в англійському колоніяльному уряді. Чоловік сам частенько слабував, а поза тим завжди мав купу справ, тому донькою не займався. А ось мати малої була дуже жвава і вродлива жінка, та її цікавили лише вечірки, розваги і товариство галантних молодих чоловіків. Ця красуня зовсім не хотіла дитини, і коли народилася Мері, всю турботу про неї мати переклала на няню-індуску. Няні (яку в Індії називають Ая) дали зрозуміти: якщо вона хоче догодити мем Сагіб, тобто білій пані, то має тримати дитину якомога далі від її очей. Отож дитину відразу й забрали від матері. Зрештою, дівчинка росла, почала ходити, та нею і далі ніхто не цікавився. Дитина росла слабосилою, бо часто хворіла. Насправді Мері і не знала нікого з рідних: від перших днів вона бачила перед собою лише смагляве обличчя Аї та інших слуг-індусів.