Читать «Химери Дикого поля» онлайн - страница 183

– Кажи! – вона аж тремтіла від люті.

– Лежи і не сіпайся! – наказав я полоненому пілоту, що висів мішком на мулі. Поправив снайперську гвинтівку за плечем, щоб він і не думав тікати. Поле навколо, куди втечеш? Ми з Понамкою від’їхали.

– Красю, кажи! – не могла чекати вона.

– ФСБ, це російське КДБ, підготувало і проводить операцію по знищенню Січі.

– Що? Звідки це ти взяв?

– Пам’ятаєш бійню на пристані, коли паничі вирізали бандитів?

– Ну і до чого тут…

– А пам’ятаєш, що ми знайшли спостерігача, який сидів у кущах?

– Пам’ятаю. І що з того?

– Ось дивись, – я показав аркуш паперу. – Це слід взуття, що залишився на землі, коли хтось на гелікоптерах викрадав рабів. Я узяв його з паперів Непийпива.

– І що? – не зрозуміла Понамка.

– А те, що саме такий слід був у взуття і нашого спостерігача. Тобто у цих людей однакове взуття. Що наштовхує на думку, що вони належать до однієї структури. Той спостерігач був з ФСБ, і саме ця структура в змозі наймати авіацію, забезпечувати прикриття, постачати зброю.

– Для чого ФСБ воювати проти Січі?

– Думаю, є декілька причин. По-перше, щоб мати підконтрольну територію в Україні. І як засіб впливу на місцеву політику, і як базу для сумнівних оборудок. Бандити налагодили перевезення наркотиків через Січ, ФСБ могло підтримати цю діяльність, додати зброю. По-друге, політичний момент. Їм могло не сподобатися, що існує такий край, де українці при владі, а росіяни, чи російськомовні, складають пригноблювану більшість. От і вирішили зробити переворот. До того ж зі зміною влади Росія може претендувати на Січ як російську землю, на якій живуть руські люди.

– Які руські люди? – здивувалася Понамка.

– Раби. Вони ж говорять нехай і примітивною, але російською, а паничі – законсервованою українською.

Понамка закрутила головою, вона не любила теорій.

– Що вони зроблять проти Січі?

– Вони вже майже все зробили, залишився вирішальний удар, – я зробив паузу.

– Говори! – дратувалася Понамка.

– Спочатку вони викрали рабів.

– Непийпиво казав, що раніше рабів купували, а зараз просто вирішили не платити!

– Понамко, їх же не просто викрали, а цілеспрямовано брали по кілька осіб з кожного куреня. Якби крали просто так, то схопили б по максимуму в одному місці, і все! Але ні, літали по всій Січі, ризикували. До того ж брали завжди дорослих рабів. Чоловіків, а не підлітків чи жінок.

– І для чого?

– Їх вивезли і готували. Сьогодні почали розвозити. На кожен курінь по два-три раби з ящиком автоматів.

– У Січі є сучасна зброя! – крикнула Понамка. – Ті автомати нічого не вирішать!

– Вирішать, бо ти ж не знаєш всього плану.

– Кажи!

– План такий: підготовлених рабів викинуть зі зброєю у їх куренях. Потім увімкнуться розкидані ящики. Це потужні колонки, через які буде транслюватися звернення до рабів із закликом до повстання. Звернення на мові рабів, щоб вони зрозуміли.

– Раби не послухаються, вони залякані! І сараї зачинені!

– Сараї відчинять ті раби, яких зараз розвозять по куренях.

– Навіть якщо так, ми придушимо повстання у зародку!