Читать «Химери Дикого поля» онлайн - страница 178

– Залізна птаха, залізна птаха! – кричали вартові. Я побіг на стіну разом з іншими. Цього разу летів не безпілотник, а гелікоптер, здається, «Мі-171». Він облетів курінь і полетів на північний захід, у бік куреня Мухи, звідки ми приїхали. На стіну прибігли і Непийпиво з Понамкою.

– З Застави ознаймили, що таких птах пролетіло три, – тихо сказав Непийпиво. Став поруч зі мною, то звертався до мене. – Я розказав стріляти і по них.

– Ці можуть відповісти, вони озброєні гарматами.

– Подивимося. Напрод!

Збігли зі стін і вирушили. Непийпиво наганяв коня, слуги ледь поспішали за нами. Вже далеченько від’їхали від куреня, коли до нас кинулося кілька слуг, що охороняли рабів на полях. Непийпиво не звернув на них уваги, а я подумав, що просто так би не кидалися, щось їх налякало. Зупинив коня, чекав їх.

– Там скинули з птахів якусь скриню! Чорну! Стоїть! – закричали слуги і вклонилися мені.

– Красю, ми поспішаємо! – закричала Понамка, яка повернулася зі мною.

– З гелікоптерів щось скинули! Треба подивитися, – відповів я їй.

– Скинули? – Понамка махнула рукою Непийпиву. Той поскакав до нас. Був дуже роздратований, але коли дізнався, у чому справа, то сам наввипередки помчав дивитися. Слуги провели нас до поля, посеред якого дійсно стояв великий чорний ящик. Поруч лежали мотузки, на яких його спустили. Я постукав. Ящик був із заліза. І в ньому було багато отворів, що розходилися колами по боках ящика.

– Що це, Красю? – спитала Понамка.

– Не знаю. Важкий, – сказав я, коли спробував зрушити ящик з місця. Куди там, кілограмів двісті, не менше. Розміром майже як кубічний метр. Отвори і в бокових стінках, і у верхній. – Слухай, цей ящик схожий на колонку.

– На що? – не зрозумів Непийпиво.

– На колонку? – здивувалася Понамка. – Музику слухати будуть?

Я боявся знову казати «не знаю», але не знав. Помітив в одного зі слуг сокиру за поясом.

– Дай сюди, – узяв і вдарив по ящику. Метал був товстий, від ударів сокири залишалися лише вм’ятини.

– Дай сюди! – Непийпиво вихопив в мене сокиру і став гилити по ящику. Другим ударом пробив метал, а на третьому сокира зламалася. Рукоять залишилася в руці панича, а сокирище устряло в боці ящика. – Чорт забирай! – Непийпиво гепнув по ящику чоботом.

Ящик аж стрясався від тих ударів, коли несподівано всередині нього щось зашипіло і з кількох отворів почав парувати білий газ. Першим під нього потрапив Непийпиво, скрикнув і почав витирати очі. Потім Понамка. Я вже тікав геть від ящика, бо запам’ятав запах сльозогінного газу ще з колонії. Непийпиво лаявся і вихопив шаблю, але нічого не бачив.

– Дайте води! – крикнув я слугам, потім допоміг промити очі Понамці і Непийпиву. Той був вкрай розгніваний.

– Що се, в біса, таке? – він дивився на мене, наче я все знав.

– Пане, треба довідатися, чи не розкидали такі саме ящики по інших куренях.