Читать «Бріда» онлайн - страница 2
Пауло Коельйо
Садівники добре знають одне одного, бо їм відомо, що в історії кожної рослини віддзеркалюється розвиток усієї землі.
Літо й осінь
—
Маг подивився на неї. Злинялі джинси, блузка й зухвалий вираз, який має звичай напускати на себе чи не кожна сором’язлива людина. «Я, мабуть, удвічі за неї старший», — подумав він. Та, незважаючи на це, він знав: перед ним стоїть його Інша Частина.
— Мене звати Бріда, — провадила дівчина. — Пробачте, що відразу не відрекомендувалася. Я дуже довго чекала цієї миті й хвилююся набагато більше, ніж думала.
— А навіщо тобі магія? — запитав він.
— Щоб знайти відповіді на кілька запитань, які поставило переді мною життя. Щоб пізнати таємні сили. І щоб навчитися подорожувати в минуле та майбутнє.
Вона була не перша з тих, хто приходив до нього в ліс із таким проханням. Колись він був дуже відомим і дуже шанованим Наставником Традиції. Він був узяв кількох учнів і вірив у те, що світ зміниться мірою того, як він змінить тих, хто до нього приходив. Але потім він припустився помилки. А Наставникам Традиції помилятися не дозволено.
— А тобі не здається, що ти надто молода?
— Мені двадцять один рік, — сказала Бріда. — Якби я захотіла навчитися балетних танців, мені сказали б, що я вже надто стара.
Маг подав знак, щоб вона йшла за ним. Обоє мовчки пішли у глиб лісу. «Вона гарна, — думав він, дивлячись, як швидко ковзають по землі тіні від дерев — бо сонце було вже близько до обрію. — Але я вдвічі старший, ніж вона». А це означало, що, мабуть, йому доведеться страждати.
Бріду дратувала мовчанка чоловіка, який ішов поруч із нею; він навіть не захотів якось відповісти на її останню репліку. Земля в лісі була волога, накрита опалим листям; вона теж помітила, як ковзають по ній тіні і як насувається ніч. Незабаром споночіє, а ліхтаря в них немає.
«Я повинна довіряти йому, — підбадьорювала вона себе. — Якщо я вірю, що він може навчити мене магії, то я повинна також довіритися йому, коли він веде мене в ліс».
Вони йшли і йшли. Здавалося, він не обирав напрямку, звертав то праворуч, то ліворуч, хоч ніщо не перешкоджало йому йти прямо. Вони вже описали кілька кіл, пройшовши три чи чотири рази через одне місце.
«Може, він випробовує мене». Вона була сповнена рішучості довести свою пригоду до кінця й хотіла показати йому: усе, що з нею відбувається, — навіть ходіння по колу, — вона сприймає як щось цілком нормальне.
Вона приїхала сюди здалеку й дуже довго чекала цієї зустрічі. Дублін був за півтораста кілометрів звідси, до цього села ходили дуже незручні автобуси, причому не за певним розкладом, а коли їм заманеться. Їй довелося прокинутись дуже рано, їхати протягом трьох годин, потім вона довго розпитувала про нього в селі, намагаючись пояснити людям, чого їй треба від такого дивного чоловіка. Зрештою їй таки розповіли, в якому місці лісу він має звичай перебувати вдень, — але спершу визнали за потрібне застерегти її, що він уже намагався звабити дівчину з їхнього села.
