Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 51

— Ні, я вже не одужаю. В мене майже не зосталося легень. І я — я не хочу. Я така змучена, Валансі. Тільки смерть дасть мені відпочинок. Але як добре, що ти тут, — ти навіть не знаєш, скільки ти для мене значиш. Але, Валансі, — ти надто тяжко працюєш. Цього не треба. Батько тільки хоче, щоб хтось йому наварив їсти. Мені все видається, що ти нездужаєш, люба. Так часом бліднеш і мусиш приймати якісь краплі.

— Та все зі мною гаразд, — безтурботно сказала Валансі. Ще бракувало засмучувати Сіссі! — І я зовсім не надто тяжко працюю, я люблю робити те, що мені подобається.

— Ну тоді, — Сіссі лагідно потиснула руку Валансі, — не розмовляймо про мою хворобу. Забудьмо про неї. Уявімо, що я — знову маленька дівчинка — і ти прийшла зі мною погратися. Я ж так давно хотіла, — щоб ти прийшла. Ти не могла, я знаю. Але як же я про це мріяла! Ти завжди так відрізнялася від інших дівчат — така була добра й ласкава — і ти щось таке знала — чого ніхто не знав — якусь таємницю. ЯКУ, Валансі?

— Я мала свій Блакитний Замок, — відповіла Валансі, тихо сміючись. Їй було приємно, що Сіссі так думала про неї. Ніколи вона не підозрювала, що вона комусь подобається і хтось нею цікавиться. Валансі розповіла Сіссі про свій Блакитний Замок — досі вона ніколи цього не робила.

— Я думаю, що кожен має свій Блакитний Замок, — шепнула Сіссі. — Тільки кожен по-іншому його називає. Я теж мала — колись.

Вона затулила обличчя долоньками. Сіссі не розповіла, що — хто — зруйнував її Блакитний Замок. Але Валансі знала, — хто б це не зробив, то був не Барні Снайт.

РОЗДІЛ XVIII

Тепер Валансі заприязнилася з Барні. Інколи їй навіть здавалося, що вони — давні добрі друзі, хоча лише кілька разів розмовляли між собою. Але він відразу ж здався їй давнім приятелем, з тої зустрічі у саду ввечері, коли вона зривала білі нарциси, щоб прикрасити ними кімнату Сіссі. Раптом вона почула страшливе ревіння старого грей слоссона, який виїхав з лісів довкола Міставіс, — це ревіння чутно було за кілька миль. Вона не дивилася, як він під’їжджав, вигрюкуючи на камінні тої безумної дороги. Та вона й ніколи не дивилася, як він щовечора проїжджав повз дім Галасливого Абеля. Але цього разу він далі не поїхав. Старий грей слоссон зупинився з шумом ще страшнішим за той, який видавав під час їзди. Валансі здогадалася, що Барні вибрався з автівки і сперся об перекошену хвіртку. Вона раптом випросталася і глянула йому в обличчя. Їхні очі зустрілися, і вона відчула приємну знемогу. Чи ж це наближався серцевий напад? Але досі такого симптому не було.

Його очі, які вона завжди вважала карими, зблизька виявилися глибоко-синіми, фіалковими, прозорими і яскравими. Брови були асиметричними, а сам він виглядав надто худим, аж їй захотілося трохи його відгодувати. А ще пришити йому ґудзики до піджака, змусити його вкоротити волосся і щодня голитися. Щось ТАКЕ було в його обличчі — вона не знала, як це окреслити. Втома? Туга? Зневіра? Коли він посміхався, на його худих щоках з’являлися ямочки. Все це змигнуло у думках Валансі впродовж тої єдиної миті, коли вони дивилися одне одному в очі.