Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 46

— Бо я такий старий сумний пес? Таж я не кусаюся, нікого ще не покусав, скільки живу. А як щось часом скажу не таке, то воно ж не болить. Я нікого не прошу. Не хочу, щоб хтось до мене пхався, мені тільки господиня й потрібна. Якби я так поголився і ходив до церкви щонеділі, то мав би стільки господинь, скільки б хотів. Я б тоді був респектабельним. Але що толку йти до церкви, як все визначено наперед? От скажіть, міс.

— Все? — спитала Валансі.

— А так. Нич не зміниш. Якби то я міг. Я не хочу навічно ні до неба, ні до пекла. Хочу, щоб чоловік міг то перемішати, як йому добре.

— А в нашому світі хіба інакше? — задумливо спитала Валансі, але так, наче її думки були зайняті чимось іншим, — не теологією.

— А ні, — гримнув Абель, зі всіх сил ударивши по якомусь впертому цвяху. — Тут забагато пекла, занадто багато пекла. Отому я й напиваюся так часто. Це дає троха свободи, від себе, ну так, Господи, від приречення. Колись пробували?

— Ні, в мене інший спосіб на свободу, — неуважно відповіла Валансі. — Але я далі про Сіссі. Вона МУСИТЬ мати когось біля себе.

— Та що ви все Сіс та й Сіс? Досі ви якось нею не переймалися, навіть не прийшли її побачити. А вона вас дуже любила.

— Я повинна була прийти, — згодилася Валансі. — Але що ж, це тяжко пояснити. Головне — ви мусите мати господиню.

— Та де я її візьму? Я б платив порядні гроші порядній жінці. Чей не думаєте, що я люблю старих відьом?

— А я підійду? — спитала Валансі.

РОЗДІЛ XV

— Зберігаймо спокій, — повторював дядько Бенджамін. — Зберігаймо цілковитий спокій.

— Спокій! — місіс Фредерік заламала руки. — Як я можу бути спокійною — як можна бути спокійною після такої ганьби?

— Ну а якої біди ти її відпустила? — спитав дядько Джеймс.

— Я її відпустила! Джеймсе, а як я могла її стримати? Схоже вона зібрала валізу з речами і відправила її до Галасливого Абеля, як він повертався додому по вечері, а ми з Крістін ще були в кухні. А потім Досс сама зійшла вниз із маленькою торбинкою, вбрана у зелений саржевий костюм. Я відразу ж щось лихе почула! Я вам навіть сказати не можу, але я вже наперед ЗНАЛА, що Досс збирається утнути щось жахливе.

— Жаль, що в тебе не було такого передчуття раніше, — сухо відповів дядько Джеймс.

— Я кажу: «Досс, ТИ КУДИ?» А вона: «Я йду шукати свій Блакитний Замок».

— Чи це переконало б Марча, що в неї помутився розум? — вставив дядько Джеймс.

— Я їй: «Валансі, що ти КАЖЕШ?» А вона: «Я йду вести дім у Галасливого Абеля і доглядати Сіссі. Він мені платитиме тридцять доларів місячно». Не знаю, як я трупом не впала!

— Ти не могла дозволити їй піти, не треба було її випускати з дому, — сказав дядько Джеймс. — Треба було зачинити двері чи що.

— Вона стояла між мною і вхідними дверима. Не можете уявити, яка вона була рішуча! Тверда, як скеля. Оце найдивніше. Досі вона була така добра і слухняна, а зараз її хоч тримай, хоч в’яжи! Я сказала ВСЕ, що лиш могла придумати, щоб вона отямилася, питала її, чи вона зовсім не переймається своєю репутацією. Я їй якнайповажніше казала: «Досс, коли репутація жінки заплямована, то її вже не очистиш. Ти себе навіки скомпрометуєш, коли підеш до Галасливого Абеля доглядати за тією пропащою Сіс Ґай». А вона: «Я не вірю, щоб Сіс була пропащою, але мені це байдуже». Отак достеменно і сказала: «Мені це байдуже».