Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 30

А Валансі й справді розважалася, як на жодному попередньому родинному зібранні. Що в товаристві, що в дитячих іграх вона завжди була на німих ролях. Родина вважала її вкрай нецікавою. Вона не мала салонних талантів. Крім того, звикла ховатися від нудьги сімейних урочистостей у своєму Блакитному Замку, а це призводило до неуважності і підтверджувало її репутацію як особи тупої та пустопорожньої.

— Вона зовсім не вміє показати себе в товаристві, — так раз назавжди постановила тітка Веллінгтон. Ніхто з родичів не здогадувався, що Валансі тому не могла й слова промовити у їхній присутності, що їх боялася. Але тепер — кінець цьому! З її душі спали кайдани. Вона була готова порозмовляти, лишень знайшовся б привід. А тим часом дала своїм думкам таку свободу, як ніколи досі. Хвиля нестримного внутрішнього тріумфу піднімалася в ній, — а дядько Герберт тим часом краяв індичку. Він уже вдруге цього дня глянув на Валансі. Як то мужчина, не здогадався, що вона зробила зі своїм волоссям, але здивовано відмітив, що Досс зовсім не така погана з себе — і поклав їй на тарілку додатковий шматок білого м’яса.

— Яка рослина найнебезпечніша для вроди юної леді? — закинув дядько Бенджамін, щоб зав’язати розмову і «трішки всіх розрухати», як він це називав.

Хоча обов’язком Валансі було спитати: «Яка?», вона цього не сказала. Ніхто інший теж не спитав, отож дядько Бенджамін, після хвилинного очікування, мусив відповісти «час-ник» і констатувати, що його загадка провалилася. Він із докором глянув на Валансі, яка ніколи досі його не підводила, але Валансі, схоже, навіть оком не кліпнула. Вона водила поглядом довкола столу, пильно придивляючись до всіх присутніх на цьому гнітючому зборищі поважних людей, і незалежно посміхалася, спостерігаючи за їхньою дріб’язковістю.

Це були ті самі люди, яких вона завжди побоювалася і яких шанувала. Сьогодні вона побачила їх новими очима.

Рослява, недурна, сановита тітка Мілдред, — балакуха, яка вважала себе найрозумнішою жінкою у родині, свого чоловіка ставила тільки трохи нижче від ангелів, а її діти були справжнім дивом. Хіба ж у її сина Говарда вже в одинадцять місяців не прорізалися зуби? І хіба ж вона не знала найліпших способів хоч збирати гриби, а хоч ловити змій? Яка ж вона маруда! І які потворні бородавки в неї на обличчі!

Кузина Гледіс вічно вихваляла того свого сина, який помер молодим, і вічно була посварена з тим, що залишився живим. Слабувала на неврит — або ж на те, що вона називала невритом. Неврит перестрибував з одної частини її тіла в іншу. Це було дуже зручно: коли їй не хотілося кудись іти, то вона мала неврит у ногах, а як треба було прикласти якісь розумові зусилля, — то в голові. Не можна ДУМАТИ, як у тебе неврит голови, моя люба.

— Що за стара шахрайка! — нешанобливо думала Валансі.