Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 31

Тітка Ізабель. Валансі полічила її підборідки. Тітка Ізабель була найсуворішим критиком у родині. Вона завжди перла напролом, розмазуючи критикованого по стіні. Не лише Валансі, а й інші Стірлінги боялися її. Всі визнавали, що в неї гострий язик.

— Цікаво, що трапилося би з її підборідками, якби вона засміялася? — розмірковувала Валансі без крихти сорому.

Сестра у других Сара Тейлор відзначалася великими світлими очима та численними рецептами маринадів і консервацій, а більше нічим. Так боялася сказати щось неделікатне, що не говорила нічого вартого уваги. Червоніла, побачивши картинку з корсетом на рекламі, а статуетку Венери Мілоської одягла в сукенку, «для доброго тону».

Маленька тітонька Джорджіана. Не таке вже й погане створіннячко. Але дуже тоскна. Завжди виглядала так, наче щойно накрохмалена і напрасована. Завжди боялася бути сама собою. Єдине, що їй приносило справжнє задоволення, — це похорони. Покійник — найпевніша річ на світі, бо з НИМ вже нічого не трапиться. А от життя було вельми небезпечним.

Дядько Джеймс. Показний, чорнявий, з саркастичним ротом і припорошеними сивиною бакенбардами. Улюбленою його розвагою було писання критичних листів у Christian Times з осудом модернізму. Валансі завжди задумувалася, чи він так само урочисто виглядає уві сні, як удень. Не дивно, що його дружина померла молодою. Валансі пам’ятала її — милу й чутливу істоту. Дядько Джеймс відмовляв їй у всьому, чого вона хотіла, і засипав тим, що було їй непотрібне. Він її убив — цілком законно. Вона була пригніченою і позбавленою необхідного для життя.

Дядько Бенджамін, дихавичний, з ротом як котяча мордочка. Під очима великі мішки, у яких не було нічого вартого уваги.

Дядько Веллінгтон. Довге бліде обличчя, рідке світло-жовте волосся, — «один із білявих Стірлінгів». Постать тонка й сутула, лоб неприємно високий, з негарними зморшками, очі «розумні, як у риби», — зазначила Валансі. Нагадує карикатуру на самого себе.

Тітка Веллінгтон. На ім’я Мері, але всі називають її іменем чоловіка, щоб не плутати з двоюрідною бабусею Мері. Масивна, поважна, незмінно поводиться як леді. Гарно укладене шпакувате волосся. Дорога сукня, згідно з модою вишита бісером. Вивела СВОЇ бородавки електролізом, що тітка Мілдред вважала зневагою Божої волі.

Дядько Герберт зі щетиною сивого волосся. Тітка Альберта неприємно кривить губи, розмовляючи, і має репутацію напрочуд безкорисливої, бо завжди роздає речі, яких сама не хоче. Валансі оцінила їх поблажливо, бо вони їй подобалися, хоча й були, згідно з експресивною фразою Мільтона, «добрими по-дурному». Але вона не могла збагнути, які незбагненні причини змусили тітку Альберту пов’язати оксамитові чорні стрічки на своїх пухких руках, вище ліктів.

Потім Валансі через стіл глянула на Олів. Олів, яку, відколи вона себе пам’ятала, їй ставили за приклад краси, манер та успішності. «Досс, чому ти не можеш поводитися як Олів? Досс, чому ти не маєш такої прямої осанки, як Олів? Досс, чому ти не вмієш розмовляти так приємно, як Олів? Чому ти не намагаєшся, Досс?»