Читать «Миколчині історії» онлайн - страница 32
Марина Павленко
Миколка почухав потилицю, глянув на Двері і взявся радитись із Найдою:
— Як же далі? Отже, на сніг весь клас повибігав… М-м-м-м… Знав, пропав…
— Гав! — Найда не знав, чим ііце може підтримати свого любого хазяїна.
— Ой, точняк! — Миколка затряс в обіймах кудлатого друга. — Та ти ж у мене цей, як його, поет! Слухай, що виходить:
Що ж, вірші — це навіть непогано! Принаймні краще, ніж Товстушині плачі про кицю на кухні! Дуже навіть краще!
Нарешті на поріг висунулась Катька.
Миколка ринувся до неї, але різко зупинився. Так і завмер зі сніжкою в руках.
Найда розумів його з півруху: Миколка не кине сніжки, як це роблять зараз усі поголовно. Миколка зараз думає, що Катька — неземне створіння, і що в неї кидатися гріх.
Правильно, бо ця жінота почуття гумору не має. Запросто може уп’ястись пазурами у морду, як ото кицька Анхвіса в Найдине вухо!..
Катька на мить замружилась від незвичної білизни й неймовірного вереску. А потім наче стала шукати когось поглядом. Здається, Найда здогадується, кого.
Атож, ось її очі уже наткнулись на Миколку. І — завмерли щасливо. Чесне слово, якби Найда був сентиментальнішим, ті очі видалися б йому схожими на дві квітки Гіацинта!
Миколчині очі заструменіли назустріч Катьчиним гіацинтам.
У Найди від того незвичного струму аж знову занив одкушений колись Анхвісою кінчик вуха…
Собака вже був готовий, зіщуливши покалічене вухо, ображено втікати геть.
Але Миколка зненацька ніжно його погладив і довірливо прошепотів:
— Найдо, слухай, що склалось: «І вийшла на поріг вона — ота, що серед всіх…» Ні, не так… «Ота, що на весь світ — одна!»
І майже проспівав:
Ого, заявочки!
Утім, Найда щось передчував. Це ж — як вона там? Любов! Таке вже було в Миколки до Чікси. Правда, тут якось… серйозніше, чи що…
Любов — знов? Це ж треба: теж прикладно! Проте не дуже гарно… Любов — гав? Фу, нікуди не годиться! Любов — кров? Ні, вже краще: любов — плов!
Слово «плов» Найда почув зовсім недавно: вчора Товстуха їх частувала дуже смачною рисовою кашею з м’ясом. Після такої смакоти Миколка навіть вирішив залатати дірку в паркані і, відклавши на ще далі придбання нових кросівок, купити Товстусі якийсь гостинець із їхніх заощаджень.
Від того, що хлопчик і тепер звіряється саме йому, псові, Найдині груди переповнила гордість. А коли Миколка в цю секунду за тим-таки — «ревнивим» — вухом його ще й почухав, Найді стало зовсім легко!
Може, вона таки непогана, та Катька?
Ідилію обірвав Дзвінок.
Катьчині гіацинти вмент сховались під сполоханими листочками вій і заклопотано зникли за Дверима.
За Катькою неохоче, повільно, але покірно всмокталось у Двері й усе гомінке школярство.
Найда залишився сам.
Серед широченного дворища щонайсвіжішої білизни.
Обліплений снігом, наче якась північна лайка. З душею, повною конвалій та гіацинтів.
Пахло Снігом, Сонцем, Любов’ю і — ну, зовсім трошки — Товстушиним пловом…
