Читать «Кав’ярня на розі» онлайн - страница 11

— Послухайте, я пропоную вам придбати цю кав’ярню не задля своєї вигоди, а суто з симпатії до вас! Та й продаю її майже задарма. Тож, цілком можливо, ваших заощаджень якраз і вистачить. Гроші мене зараз цікавлять найменше. Я отримав чималий спадок, там, в Америці. Бізнес втягує, повірте. Ви й самі незчуєтеся! І все у вас вийде, я переконаний! А я, щоб ви знали, у людях ніколи не помиляюся. Ви маєте потрібний підприємцеві запал, про який, здається, й самі не здогадуєтесь!

Після тієї розмови дядькові нічого не залишалося, як добряче замислитися. А помізкувавши над сусідовою пропозицією, він таки зважився ризикнути.

І справді, старий добродій не помилився: робота в кав’ярні захопила дядька Романа. Йому й зараз доводиться займатися бухгалтерією та самому вести обрахунки, однак його це анітрохи не пригнічує. Віконце його комірчини виходить на стару бруковану вуличку, обабіч якої ростуть каштани; вуличкою ходять перехожі, зрідка їздять авто й велосипеди. Час від часу він зиркає у вікно й усміхається у вуса…

Робота у дядьковій кав’ярні й мені була за щастя. Хоча спершу я трохи плутала замовлення і могла замість пива подати вино або замість юшки — борщ. Та відвідувачі здебільшого ставилися до мене прихильно і не надто обурювалися. Крім, хіба що, того товстого й голомозого добродія з житлової контори, який частенько у нас обідав, а іноді приходив ще й повечеряти. Він якраз полюбляв зчиняти галас.

— Яке неподобство! Що це за обслуговування! Я замовляв курячу котлету, а не шніцель! То чого це я маю переплачувати? Шніцель у вас дорожчий! Ноги моєї не буде більше у вашій забігайлівці! Замініть кельнерку! Це, видко, вона наплутала! У вас є книга скарг? Я вам зараз влаштую!!!

Тоді зі своєї комірчини визирав дядько Роман, підходив до невдоволеного й заспокоював його, обіцяючи, що йому порахують шніцель як котлету. Добродій бурмотів, що більше тут не обідатиме, але врешті утихомирювався і наступного дня приходив знову.

— Записуй замовлення, — порадив мені дядько, — тоді уникатимеш непорозумінь.

Однак через свою неуважність я й далі інколи плутала замовлення, і, як на зло, найчастіше — саме того добродія з контори… А він укотре зчиняв сварку, обіцяв і не глянути у бік нашої кнайпи, і наступного дня повертався.

— Все зрозуміло, — сказала тоді Нелька, котра володіла даром розгадувати усі таємниці. — У нього негаразди в родині! Та й не дивно! Спробуй-но витерпіти таку прикру особу! Хоча жінка у нього, напевно, теж не подарунок!

— Звідки ти це взяла? — запитала я.

— Інакше чого б йому тут вечеряти й просиджувати годинами, гортаючи газети? — багатозначно підморгнула Нелька й зникла на кухні.

Минуло кілька місяців, відколи я почала працювати в дядька. І, попри втому та невпевненість перших тижнів, невдовзі я зрозуміла, що кращої роботи годі й бажати. Я заприязнилася з людьми і дуже звикла до самої кав’ярні — такої привітної та затишної. Мені подобалося спостерігати за відвідувачами й таким чином пізнавати їх. Вони перекидалися зі мною словом, приносили у цей невеликий простір свої дрібні радощі та прикрощі, своє життя, свій настрій… Цілий світ, у кожного власний, особливий, складний, світло-темний і кольоровий водночас, сповнений своїх таємниць.