Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 47

Веселий Страшило обіймав своїми м'якими руками Еллі, Лева й Тотошка…

Еллі запитала Мигунів, чи, бува, немає серед них умільців-ковалів. Виявилось, що країна здавна славиться чудовими годинникарями, ювелірами, механіками. Дізнавшись, що йдеться про відновлення залізного чоловіка, Елліного товариша, Мигуни запевнили її, що кожен з них готовий зробити все для феї Рятівної Води — так вони прозвали дівчинку.

Відновити Дроворуба було не так просто, як Страшила. Найкращий майстер країни Лестер три дні й чотири ночі мудрував над його понівеченим складним механізмом. Він і його помічники стукали молотками, пиляли терпугами, клепали, паяли, полірували…

І ось настала та щаслива мить, коли Залізний Дроворуб стояв перед Еллі. Він був зовсім як новенький, аби не латки, накладені там, де залізо наскрізь було пробите об каміння.

Та Дроворуб не зважав на латки. Після ремонту він став іще гарніший. Мигуни його відшліфували, і він так блищав, що на нього було боляче дивитись. Вони відремонтували і його сокиру, зробили до неї золоте топорище замість поламаного дерев'яного. Мигуни взагалі любили все блискуче. Потім Дроворуба скрізь супроводжували юрби дітлахів і дорослих, які витріщали на нього очі.

Сльози радощів ринули з очей Залізного Дроворуба, коли він знову побачив своїх друзів. Страшило і Еллі витирали йому сльози ліловим рушником, побоюючись, щоб не заіржавіли його щелепи. Еллі теж плакала від радощів, і навіть Полохливий Лев пустив сльозу. Лев так часто витирав очі хвостом, що китичка його зволожилася, й Левові довелось вибігти на подвір'я, щоб просушити хвоста на сонечку.

З нагоди всіх цих радісних подій у палаці влаштували веселий банкет. Еллі та її друзі сиділи на почесних місцях, і на їх честь було випито чимало келихів лимонаду та фруктового квасу.

Один з гостей навіть запропонував, щоб віднині на честь феї Рятівної Води кожний Мигун вмивався п'ять разів на день; після довгих суперечок погодились, що досить буде і трьох.

Друзі провели ще кілька щасливих днів у Фіолетовому палаці серед Мигунів і почали збиратися у дорогу назад.

— Треба йти до Гудвіна: він повинен виконати свої обіцянки, — мовила Еллі.

— О, нарешті я одержу свій мозок! — вигукнув Страшило.

— А я серце! — сказав Залізний Дроворуб.

— А я сміливість! — рикнув Полохливий Лев.

— А я повернусь до тата й мами до Канзасу! — сказала Еллі і заплескала в долоні.

— І там я провчу того хвалька Гектора, — додав Тотошко.

Вранці вони скликали Мигунів і тепло попрощалися з ними.

Із натовпу вийшли три сивобородих діди, звернулись до Залізного Дроворуба і поштиво прохали його залишитись правителем їхньої країни. Мигунам дуже подобався сліпуче-блискучий Залізний Дроворуб, його струнка постава, коли він велично крокував із золотою сокирою на плечі.

— Залишайтеся з нами! — просили його Ми-гуни. — Ми такі безпомічні й несміливі. Нам потрібен король, який міг би захистити нас від ворогів. Раптом на нас нападе якась зла чаклунка і знову поневолить нас! Ми дуже просимо вас! — Від самої лише згадки про злу чаклунку Мигуни заволали від жаху.