Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 45

Важлива новина, яку принесла Фрегоза, підбадьорила бранців. Тепер у них з'явився шанс виконати наказ Гудвіна і визволити Мигунів.

— Відчиніть мені кліть, — заревів Лев, — і побачите, як я розправлюсь з Бастіндою!

Однак кліть була замкнена на великий замок, а ключ од нього зберігався в схованці Бастінди. Порадившись, друзі вирішили, що Фрегоза повинна підготувати до повстання всіх слуг. Вони захоплять чарівницю зненацька, позбавлять її сили і влади.

Фрегоза пішла, а Еллі і її друзі не спали майже всю ніч, розмовляючи про майбутню боротьбу з Бастіндою.

Наступного дня куховарка взялась до справи. Слуги були дуже залякані Бастіндою, і нелегко вдалося умовити їх виступити проти чарівниці. Проте Фрегоза зуміла переконати декого із охоронців палацу в необхідності повстання, і Мигуни розпочали підготовку.

Минуло кілька днів. Споглядаючи на охорону, яка посміливішала і всерйоз готувалась до розправи з чаклункою, до охоронців приєдналася і решта слуг. Повстання назрівало, та трапилося непередбачене, що й призвело до несподіваної розв'язки.

Бастінду не полишало бажання заволодіти срібними черевичками Еллі. Для чарівниці це була єдина можливість зберегти у своєму володінні Фіолетову країну. І нарешті Бастінда придумала.

Одного разу, коли на кухні не було ні Фрегози, ні Еллі, чарівниця туго натягнула над підлогою тоненьку мотузку і заховалася у запічку.

Дівчинка увійшла до кухні, спіткнулась і впала; черевичок з правої ноги злетів і відкотився в бік. Хитрюща Бастінда вигулькнула із запічка, вмить схопила черевичок і натягнула на свою стару суху ногу.

— Хи-хи-хи! А черевичок на мені! — дражнила Бастінда дівчинку, яка аж застигла від несподіванки.

— Віддайте черевичок! — закричала Еллі, опам'ятавшись. — Ах ви, злодійка! Як вам не соромно!

— Спробуй, відбери! — кривляючись, відповіла стара. — Я й другий зніму з тебе! А потім, будь спокійна, я помщуся тобі за Гінгему! Тебе з'їдять щури — хи-хи-хи, великі зажерливі щури.! — обгризуть твої ніжні кісточки!

Еллі була в нестямі від горя і гніву: вона так любила срібні черевички! Щоб хоч якось відплатити злій Бастінді, Еллі схопила відро з водою, підбігла до старої і облила її з голови до ніг.

Чаклунка злякано зойкнула, намагаючись обтруситися. Даремно: обличчя її стало ніздрюватим, немов талий сніг, вона почала осідати і випаровуватися…

— Що ти наробила! — заверещала чаклунка. — Я зараз розтану!

— Мені дуже шкода, добродійко! — відповіла Еллі. — Я ж бо не знала. Але навіщо ви вкрали мій черевичок?

— П'ятсот років я не вмивалась, не чистила зубів, навіть пальцем не торкалася до води, тому що мені напророчена була смерть від води, і ось прийшла моя остання година! — заквилила стара.

Голос чарівниці ставав усе тихішим і тихішим; вона танула, ніби шматок цукру у склянці чаю.

Еллі з жахом споглядала на загибель Бастінди.

— Ви самі винні… — почала вона.

— Ні, хто тебе надоу… ффффф… — Голос чаклунки перервався, вона з шипінням осіла на підлогу, і за хвилину від неї залишилась тільки брудна калюжка, в котрій лежали сукня чаклунки, парасолька, пучки сивого волосся і срібний черевичок.