Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 14
Олександр Волков
— Ой, друзі мої, яка я рада! Тепер вас двоє, і у вас двоє заповітних бажань!
— Попливемо, тобто, підемо з нами, — добродушно погодився Страшило.
Залізний Дроворуб попрохав Еллі доверху наповнити маслом маслянку й покласти її на дно кошика.
— Я можу потрапити під дощ і заіржавіти, — пояснив він, — і тому без маслянки мені буде непереливки.
Потім Дроворуб підняв сокиру, і вони пішли через ліс до шляху, вибрукуваного жовтою цеглою.
Для Еллі і Страшила було велике щастя зустріти такого супутника, як Залізний Дроворуб, — дужого і кмітливого.
Коли Дроворуб помітив, що Страшило спирається на кострубатий, сучкуватий дрючок, він одразу ж зрізав з дерева рівненьку гілочку й зробив для товариша зручний і міцний ціпок.
Незабаром мандрівники підійшли до місця, де шлях заріс чагарями і став непрохідним.
Та Залізний Дроворуб запрацював своєю величезною сокирою і швиденько розчистив дорогу.
Еллі йшла замислена і не помітила, як Страшило звалився у яму. Йому довелося гукати на поміч друзів..
— А чому ти не обійшов навколо? — запитав Залізний Дроворуб.
— Не знаю! — щиросердно відповів Страшило. — Розумієш, у мене голова напхана соломою, і я йду до Гудвіна попрохати трішки мозку.
— Мозок не найголовніше. У всякому разі — це не найкраще на світі, — сказав Дроворуб.
— Невже? — здивувався Страшило. — Чому ти так гадаєш?
— Раніше у мене був мозок, — пояснив Залізний Дроворуб. — Однак тепер, коли доводиться вибирати між мозком і серцем, я віддаю перевагу серцю.
— А чому? — запитав Страшило.
— Послухайте мою історію, і тоді ви все зрозумієте.
І Залізний Дроворуб заходився розповідати їм свою історію.
— Я — дроворуб. Коли став дорослим, вирішив одружитися. Від усього серця я покохав одну гарненьку дівчину, тоді я ще був, як і всі люди, з м'яса і кісток. Однак лиха тітка, у котрої жила дівчина, не захотіла розлучатися з нею, бо дівчина працювала на неї. Тітка пішла до чаклунки Гінгеми й пообіцяла назбирати їй цілий кошик найжирніших п'явок, якщо та не допустить весілля.
— Злу Гінгему забито! — урвав його Страшило.
— Хто це зробив?
— Еллі! Вона прилетіла на Будиночку, що карає, і — крах! крах! — сіла чаклунці на голову.
— Шкода, що цього не сталося раніше! — зітхнув Залізний Дроворуб і вів далі: — Гінгема зачаклувала мою сокиру, та, відлетівши від дерева, відтяла мені ліву ногу. Я дуже засмутився: адже без ноги я не міг бути дроворубом. Я пішов до коваля, і той зробив мені чудову залізну ногу. Гінгема знову зачаклувала мою сокиру, і вона відрубала мені праву ногу. Я знову пішов до коваля. Дівчина кохала мене, як і раніше, і не відмовлялась вийти за мене заміж. «Ми чимало заощадимо на чоботях і штанях», — казала вона. Однак лиха чаклунка не заспокоїлась: адже їй дуже хотілося одержати обіцяний кошик п'явок. Отак я втратив руки, і коваль зробив мені залізні. Коли ж сокира відтяла мені голову, я подумав, що мені настав кінець. Але про це дізнався коваль і змайстрував мені чудову залізну голову. Я працював далі, і ми з дівчиною, як і раніше, кохали одне одне…
— Тебе, виходить, майстрували частинами, — глибокодумно зауважив Страшило. — А мене мій господар створив ураз…