Читать «Семеро підземних королів» онлайн - страница 5

Так ворожнеча між Шестипалими і ящерами врятувала людей від загибелі.

РАНОК НОВОГО ЖИТТЯ

инули роки. Вигнанці звикали жити під землею. На березі Серединного озера вони збудували місто і обгородили його кам'яним муром. Щоб прогодуватися, вони заходилися орати землю та сіяти хліб. Печера знаходилася так глибоко, що грунт у ній був теплий, його зігрівав підземний жар. Час від часу сіявся дощик із золотистих хмарок. І тому пшениця дозрівала добре, хоча й повільніше, ніж нагорі. Та людям було дуже тяжко тягти важкі плуги орючи тверду кам'янисту землю.

Одного разу до короля Бофара прийшов літній мисливець Карум.

— Ваша величносте — мовив він, — орачі скоро вмиратимуть від перевтоми Я пропоную запрягти в плуги Шестилапих.

Король здивувався.

— Вони ж загризуть погоничів!

— Я зумію їх приборкати, — запевнив Карум. — Там, нагорі, мені доводилось мати справу з найжорстокішими хижаками. І я завжди справлявся.

— Що ж, згода! — кивнув Бофаро. — Тобі, звісно, потрібні помічники.

— Так, — сказав мисливець. — Але, окрім людей, я залучу до цієї справи драконів.

Король знову здивувався, а Карум спокійно пояснив:

— Бачите в чому річ, ми, люди, слабші за Шестилапих і летючих ящерів, але в нас є розум, котрого бракує цим звірам. Я приборкаю Шестипалих за допомогою драконів, а підкорити драконів допоможуть мені Шестипалі.

Карум приступив до роботи. Його люди забирали молодих дракон чию в, коли ті ледве вилуплялися з яєць. Виховані людьми з першого дня, ящери виростали слухняними, і з їхньою допомогою Карумові вдалося зловити кількох Шестипалих.

Нелегко було підкоряти собі лютих звірів. Але після багатоденного голодування Шестилапі почали брати їжу від людини, а потім дозволили запрягти себе до плуга й почали орати.

Спершу не обходилось без нещасних випадків, але потім все налагодилось. Приручені дракони носили людей у повітрі, а Шестилапі орали землю. Люди полегшено зітхнули і взялися за ремесла.

Ткалі ткали матерію, кравці шили одяг, гончарі ліпили горщики, копачі добували руду з глибоких шахт, ливарники виплавляли з неї метали, а елю сарі й токарі виготовляли з нього необхідні ви роби.

Добування руд вимагало неабияких зусиль. У шахтах працювало багато люду, і тому цю місцевість стали називати Країною Підземних рудокопів.

Підземним мешканцям доводилось розраховувати лише на себе, і вони стали надзвичайно винахідливими та кмітливими. Люди почали забувати про горішній світ, а діти, які народжувались у Печері, ніколи його не бачили і знали про нього лише з материних розповідей, що сприймалися як казки…

Життя налагоджувалось. Погано було лише те, що марнославний Бофаро оточив себе великою юрбою придворних та численною прислугою, а утримувати цих нероб мусив народ.

І хоча орачі старанно обробляли землю, сіяли та збирали хліб, городники вирощували овочі, а рибалки сітками ловили рибу й крабів у Серединному озері, продуктів незабаром стало обмаль. Підземним рудокопам довелося розпочати мінову торгівлю з наземними жителями.