Читать «Семеро підземних королів» онлайн - страница 4

— Які потвори! Добре що ми захищені стіною, — перемовлялись люди.

Стрільці з луками зайняли бойові позиції.

Звірі наближалися, принюхувались, придивлялися, незадоволено мотаючи великими головами з короткими вухами. Незабаром вони підійшли на відстань пострілу. Тенькнула тятива стріли зі свистом пронеслись у повітрі й засіли в кудлатій шерсті тварин. Але пробити їхню товсту шкіру вони не змогли, й Шестилапі невмолимо наближались, глухо рикаючи. Як і всі звірі Чарівної країни, вони вміли розмовляти, але говорили недоладно через надто товсті язики, які важко поверталися в роті.

— Не марнуйте стріли! — розпорядився Бофаро. — Приготувати мечі й списи! Жінки з дітьми на середину укріплення!

Але звірі не наважилися йти в атаку. Вони кільцем оточили фортецю і не зводили з неї очей. Це була справжня облога.

І тут Бофаро зрозумів свою помилку. Не знаючи вдачі мешканців підземелля, він не наказав запастися водою і тепер, якщо облога буде тривалою, захисникам фортеці загрожує смерть від спраги.

Озеро було неподалік — всього за кілька десятків кроків, але як туди прорватися через ланцюг ворогів, спритних і швидких, незважаючи на зовнішню неповороткість?..

Минуло кілька годин. Першими захотіли пити діти. Даремно матері їх заспокоювали. Бофаро вже готувався зробити відчайдушну вилазку.

Раптом у повітрі щось зашуміло, і люди побачили вгорі зграю дивовижних істот, які стрімголов наближались. Вони дещо скидалися на крокодилів, якими кишіли річки Чарівної країни, але були набагато більші. Ці нові чудовиська махали величезними шкірястими крилами, довжелезні лапи зі страхітливими кігтями бовталися під бруднувато-жовтим лускатим пузом.

— Ми закинули! — закричали вигнанці. — Це дракони! Від цих літаючих тварюк не врятує жодна стіна…

Люди закривали руками голови, очікуючи, що ось-ось страшні кігті вчепляться в них. Але трапилось несподіване. Зграя драконів з вереском кинулась на Шестилапих. Вони мітили в очі, але звірі, які вже, мабуть, звикли до таких нападів, прихиляли морди до грудей і, звівшись на задні лапи, щосили розмахували передніми.

Вереск драконів і ревіння Шестилапих оглушували людей, але вони з жадібною цікавістю спостерігали це небачене видовище. Деякі Шести лапі згорнулись клубком, і дракони несамовито їх кусали, видираючи величезні шматки білої шерсті. Один з драконів, який необачно підставив бік під удар могутньої лапи, не міг злетіти і незграбно стрибав по піску…

Нарешті Шестилапі, не витримавши, кинулись навтіки. Жінки, схопивши глечики, побігли до озера, поспішаючи напоїти заплаканих дітей.

Аж згодом коли люди обжились у Печері, вони дізнались про причину ворожнечі між Шестилапими й драконами. Ящери відкладали яйця, закопуючи їх у теплу землю в потайних місцинках, а для Шестилапих ці яйця були найкращими ласощами, вони вигрібали їх і поїдали. Тому дракони нападали на Шестилапих за будь-якої нагоди. Проте, ящери теж були небезгрішні: вони загризали маленьких Шестилапих, якщо ті опинялися без батьківської охорони.