Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 74

— Бажаєте?

Не відриваючи від хлопця пильного погляду пронизливих темно-синіх очей, тальман витяг з-під столу термос, відкрутив кришку. По тісному приміщенню тальманської курилки рознісся тонкий аромат доброї кави, злегка приправленої коньяком.

— Ду-уже корисно в таку погоду, — пояснив він, наливаючи гарячий напій у кришку з-під термоса.

— А-а, ви?.. — запитав Юрко, квапливо ліквідуючи зім’ятою носовою хусткою сліди гіркого плачу.

— Не турбуйтесь! — незнайомець нахилився, показавши «кінський хвіст», у який було стягнуто на потилиці його довге сиве волосся, і поставив на стіл простеньку порцелянову чашку.

— Дякую, — Юрко обережно відсьорбнув палючу рідину.

— Та нема за що! — посміхнувся немолодий чоловік.

— Вибачайте, що питаю, — додав він після паузи, коли хлопець знов закурив, — але я так розумію… у вас щось серйозне скоїлося?

— А вам яка різниця? — буркнув Юрко, розуміючи, проте, що грубити несподіваному співбесіднику абсолютно не хочеться.

— Може, й ніякої, — нітрохи не збентежившись, відповів сивий тальман. — Просто я… відвіку перебуваю в цілковитій упевненості, що, будучи розділеним, горе в два рази легшим стає. Я, звичайно, не нав’язую вам своє товариство, юначе, не подумайте! Я не… допитлива бабця з лавки біля під’їзду. Але… Я можу вас вислухати й поспівчувати, а це вже немало.

Слухачем бородатий старий виявився насправді дуже хорошим. Не перебив жодного разу, але дивився на розповідача з неослабною співчутливою увагою.

Коли матрос замовк, тальман тепло усміхнувся. Від цієї усмішки віяло щирим, непідробним співчуттям, і в хлопця несподівано… ПОЛЕГШАЛО НА ДУШІ.

— Не хвилюйся, Юрку! Видужає наречена. Іди в рейс далі й ні про що не турбуйся. А коли повернешся, буде твоя Наталка чекати тебе на вашому місці, на схилі… Гаразд! Засидівся я, на палубу пора, ще сила силенна справ чекає… як завжди.

Тальман підвівся, поправив пристебнутий до коміра бейджик.

— Не журись, Юрок! Вам з коханою жити й жити, в злагоді та згоді… Я тобі кажу. А ти вір мені.

Він підморгнув хлопцеві, рішучим рухом накинув каптур, відчинив двері, на мить впустивши з похмурого зовнішнього світу завиваючий голос вітру, і попростував з курилки в сніжно-льодову заметіль..

Важкі металеві двері зачинилися, відгородивши Юрія від холоду й мороку.

… Він, як і раніше, сидів на тому ж місці, де зовсім недавно ВМИРАВ, і прислухався до себе самого. Дивно, але факт — у душі більше не було крижаної висмоктуючої порожнечі, а в голові — думок, що скавчали від страху. Щось сталося з ним, після того, як виговорився цьому безіменному сивому бороданю… Судячи з відчуттів, ХОРОШЕ щось.

Юрко щільніше загорнувся в бушлат, ривком відчинив двері й зробив крок на палубу. Обличчя обпекло ударом крижаного вітру. Хлопець поспішив сховатися в надбудові. Він ще не знав достеменно, куди зараз піде й що робитиме, але був упевнений на всі сто: там, у мороці ночі, що насувається, йому бути ні в якому разі нема потреби!