Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 33

Ольша глянула на нього зі співчуттям.

— Так. Засвітили вас талановито.

Єнот уже спілкувався з розкритим «дипломатом». За хвилину Паха встав, перетворився в… Ритку, точно скопіювавши одяг Ольші, і вийшов з номера. Ольша підняла брови.

Сеня виглянув у вікно крізь завісу.

— Диявол! — сказав він й узявся за паралізатор. Напевно, унизу коїлося щось недобре.

Ольша встала й наблизилася до світлого прорізу вікна. На стоянці біля «Оксо», зовсім не криючись, стояли кілька типів у цивільному, всі, як на підбір, плечисті й міцні.

Сеня вийшов на балкон, прямо у них на очах видавив скло в номері Ольши, проник усередину й виніс її речі. Типи внизу затурбувалися, не звертаючи уваги на Ритку, чи то пак Паху, що наближався.

За хвилину (а може, й менше — Ольші здавалося, що все відбувається напрочуд повільно) біля балкона завис «Оксо». У дверцятах і склі зяяли кульові отвори, що швидко затягувалися. Речі як попало покидали в салон. Єнот підсадив Ольшу й уліз слідом. Останнім сів скуйовджений Сеня. Він уже захлопував дверцята, коли в двері номера голосно й вимогливо постукали.

— Жми! — скомандував він. «Оксо» стрімко вгризся у прогріте літом повітря. Удалечині гурчали вертолітні двигуни.

Але літаюча машина залишила їх безнадійно позаду.

— До побачення, Ялто! — прошепотіла Ольша з незрозумілим жалем. Унизу запаморочливо синіло море.

— Знаєш, Сеню, — серйозно протягнув Єнот. — А ми ж не заплатили за рахунком в готелі…

6,81

Ольшу висадили в Миколаєві. На пустельній вуличці недалеко від центру.

— Уже вибачай, до свого дому доведеться добиратися самій.

Ольша кивнула.

— На ось… — Єнот порився в об’ємистому бардачку й вигріб товстелезну пачку тисячогривневих купюр.

Сеня понишпорив у дипломаті й додав стільки ж.

— Ми однаково йдемо геть… Купині собі щось. Не бійся за гроші, вони справжні.

Ольша як попало звалила гроші в сумку, глянула на годинник, потім — довкола.

— Вибач, що довелося тебе… м-м-м… затримати. Ти нам дуже допомогла. До речі, Завгородній, схоже, зовсім не винний у смерті наших. Просто волею випадку виявився поруч. А супутника-сторожа збив дурний метеорит. Уявляєш, попав у єдине вразливе місце й під потрібним кутом. Імовірність — один до п’ятнадцяти мільярдів. У найближчий галактичний рік такого більше не трапиться. Але однаково, спасибі тобі.

Навіть не вірилося, що доведеться розстатися з цими хлопцями. Схожими на її друзів, і несхожими. Добрими й безжалісними.

— Ви… до себе? Додому?

Сеня знизав плечима:

— Спочатку на базу. За прочуханом. Тисяча чортів, ніде ми так не провалювалися!

— Не заріжте Землю, хірурги, — попросила Ольша серйозно.

— Постараємося, — пообіцяв він і зітхнув.

— Ну, давай лапу…

Долоню Ольші легенько стисли — спочатку Єнот, потім Сеня, а потім (до невимовного подиву Ольші) і Паха. Рука в нього була гаряча й ледь-ледь волога. На обличчі зберігалася все та ж непробивність. Потиснувши руку, він показав Ольші розкриту долоню, що стала матової, як екран ноутбука. Під «шкірою» повільно виникали букви, складаючись у коротке речення: «Ти дуже приваблива самка свого виду». Ольша зніяковіла, Сеня з Єнотом зареготали на всю вулицю. Паха незворушно «погасив» напис і повернувся в машину.