Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 27

«І правильно, — вирішила Ольша. — Нехай собі стоїть. Заважає він, чи що? Зрештою, він теж історія. Я от навіть не пам’ятаю імені останнього російського царя. Чи то Микола, чи то Олександр, чи то другий, чи то третій — нізащо не згадати. Може, і знала б, якби бунтівний жовтень не змів усіх героїв минулого з постаментів».

Море синіло ліворуч непідробленою (некупоросною) фарбою. Набережна кишіла гуляючими, торговцями, фотографами, жебраками, лоточниками… Око ловило безперервний рух. Пальми, ялини й кипариси шелестіли про щось своє, рослинне. Надувні ляльки й звірі фотографів дуже яскравими плямами майоріли на тлі сірого асфальту, розм’якшеного шаленим ялтинським сонцем. Величезний лайнер, що блискав білизною, являв погляду неосяжний, у віспинах ілюмінаторів, бік.

Трохи далі розташувалися художники, окупувавши всі лавки. Схоже, проходила якась виставка. Удалечині хтось мерзенно горлав під гітару, зіваки помилково приймали цей немилосердний лемент за спів. Позиритися на виставку вирішили пізніше й звернули в «Штурман». Там подавали дванадцять сортів морозива. Ольша навмання замовила три. Єнот не зводив очей (точніше окулярів) з входу. Дивно, але Сеня з Єнотом не стали пити — зазвичай вони не пропускали нагоди скуштувати щось їм ще незнайоме.

— Пам’ятається, за «русалкою» пивна була, «Парус», — зітхнув Сеня мрійливо. — Бармен сидів ще такий пузатий… не пам’ятаю як звали. Жонглер, їй богу, келихи так у нього й порхали… У дев’яностому, здається…

Ольша в дев’яностому ще в школу бігала. Бантики, фартушок білий. І вже сережки, предмет особливої гордості.

Після «Штурмана» спустилися в підвальчик, схожий на підземелля лицарського замку. Усередині таїлися дві крихітних зали. Єнот з порогу вслухався в музику.

— Здорово, — прошептав він. — Що це?

— «Пінк Флойд», — Ольша сіла за столик. — Сімдесят п’ятий рік. «Wish you were here», самий початок.

Єнот зачаровано піддавшись магічному дійству англійської четвірки, що тужила по Сіду Баррету, опустився на стілець.

Прийшов Сеня з замовленням.

— У їхньому світі така музика у великій шані, — пояснив він Ольші. — До речі, може ти не знаєш: Єнот чує набагато краще, ніж ми з тобою. І в ширшому спектрі.

Ольша дивилася йому в окуляри.

— А у вас що в пошані?

Сеня усміхнувся:

— Все потрохи. Мабуть, щось на кшталт вашого кантрі, тільки важче — це найпопулярніше. Типу «Кріденса» або «ЗетЗет Топ». Ритм плюс мелодія. Стравінського в нас навряд чи оцінили б. Хоча я особисто дуже люблю ваш «Дип Перпл» і «Металіку».

«Перпл» і «Металіку» тільки ледачий не любить», — подумала Ольша і покосилася на Єнота — той навіть дихати перестав.

— Треба буде подарувати йому компакт, — вирішила вона. — Хоча, чи знайдете на чому прослухати?

Сеня похитав головою:

— Не варто… В архіві напевно є.

Ольша глянула на нього з повагою. Якщо архів чужопланетної розвідки містить «Флойд», «Перші» і «Кріденс», значить вони непросто дундуки з рефлексами зелених беретів. Значить, вони готові не просто розмахувати скальпелем, але й спробувати зрозуміти нас. Зрозуміти!