Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 26

«Оксо» так і стояв з піднятими дверцятами й зараз дуже нагадував птаха, що здійняв на зльоті крила.

Ольша подумала, що справи в хірургів раптом ускладнилися. Наркоз перестав діяти, пацієнт небезпечно заворушився.

Ночували вони в готелі «Південний» навпроти морвокзалу.

6

Вранці Сеня з Єнотом одержали по зв’язку прочухан і мали відповідний вигляд. Замовили сніданок прямо в номер (Ольші, що жила в одномісному за стіною — теж) і безрадісно поглинали «Піно Грі Ай-Даніль», куплений у вестибюлі.

Годині о десятій з’явився Хасан. Якщо він і повідомив щось нове, то вдався до чогось іншого, ніж мова. Сеня з Єнотом відразу пожвавилися, допили «Піно Грі» і наказали Ольші збиратися «гуляти на набережній».

Паха з Хасаном одразу пішли геть. Хвилин за п’ять спустилися й вони втрьох. Цього разу Сеня вирішив іти пішки, та й тої ходьби до набережної було всього близько хвилини.

Тільки-но вони показалися з вестибюля, казна-звідки з’явився поліцейський з відділу регулювання руху. Довелося затриматися. Ольша помітила, що Єнот потай узявся за паралізатор. Навряд чи це передвіщало щось добре.

— Вибачте, панове, чи не вам належить он та машина, хетчбек, темно-сірого кольору?

Сеня, зберігаючи кам’яне лице, погодився:

— Так, це моя машина.

— Прекрасна модель! Як, до речі, називається? Щось не пригадаю такої, хоча регулярно переглядаю європейські, американські та японські каталоги.

— «Кондор Кордильєра», — без запинки відповів Сеня. — Мені теж дуже подобається.

Ольша ледве стримала усмішку. Адже «Оксо» дійсно був птахом «типу орла».

— Вперше чую! Чия збірка?

— Південноамериканська. Перу. Дочірнє підприємство австралійської фірми «Бас-роллс». Екзотика, знаєте… А що не так, офіцере? Страховка…

— Та бачте, — перебив поліс, — учора цю машину, сильно ушкоджену, бачили неподалік Фороса…

Сеня дуже натурально розсміявся:

— Що ви! Моя в повному порядку, можете глянути, — він запрошувально повів рукою.

Єнот випереджально притримав Ольшу за лікоть.

— Стій на місці… він сам розбереться.

«Не сумніваюся», — подумки фиркнула Ольша.

Поліцейський якийсь час бродив біля «Оксо», дивлячись на неї то з одного боку, то з іншого, потім довго вдивлявся в папери, слухаючи пояснення Сені, і, козирнувши наостанок, величаво віддалився.

— Дурило, — констатував Сеня, повернувшись. — Однак, оперативно працюють, цього не віднімеш. Добре, що вчора номери змінити не полінувалися…

Ольша похитала головою, дивлячись на Сеню: «не полінувалися»! Та ж там тої всієї справи, що натиснути кнопку на пульті. Чи трохи точніше: набрати на компі команду й увести дані. От шланги!

Єнот зітхнув:

— Гаразд, ходімо…

Звернули праворуч. Сеня мигцем глянув на вивіску з багатообіцяючим написом «Таверна» і твердо попрямував стороною. На набережну вони потрапили, минувши готель «Крим», будинок моряка і крихітний ледь вигнутий місток з ажурним зеленим поруччям. Перед пам’ятником Леніну трюкачили хлопчаки на скейтах. Позад Леніна синів щедро приправлений мідним купоросом басейн; здавалося, що вождь більшовиків щойно випірнув і зійшов на гранітний п’єдестал, тому що сам пам’ятник весь був покритий зеленуватим нальотом. Час нікого не щадив. Прибирати Леніна, схоже, ніхто не збирався.