Читать «Прощавай, зброє. Старий і море. Оповідання» онлайн - страница 224
Ернест Хемінгуей
Що ж до нього, то це ще пусте, і, коли не погіршає, турбуватись нема чого. От якби тільки товариство було краще.
Деякий час він міркував, яке товариство волів би мати поруч себе.
Ні, думав він, коли все, що ти робиш, робиться задовго й запізно, годі й сподіватися, що коло тебе зостануться люди. Вони всі вже порозходились. Вечірка скінчилась, і ти лишився удвох із господинею.
«Мені набридло помирати, як і все інше», — подумав він.
— Набридло, — промовив він уголос.
— Що набридло, любий?
— Усе, що робиш занадто довго.
Він подивився на неї — за нею було вогнище. Вона сиділа, відхилившись на стільчику, відсвіти полум'я падали на її миле обличчя, і він побачив, що її змагає сон. Десь зовсім близько, поза світлом вогнища, обізвалася гієна.
— Я писав, — сказав віy. — Але потім стомився.
— Як тобі здається, ти зможеш заснути?
— Ще й як. Чого ти не йдеш у намет?
— Мені хороше тут з тобою.
— Ти не відчуваєш нічого дивного? — запитав він.
— Ні. Трохи сон бере, ото й тільки.
— А я відчуваю, — сказав він.
Він щойно відчув, як поруч знову промайнула смертъ.
— А знаєш, з усього, що в мене було, я не втратив тільки цікавості,— сказав він.
— Нічогісінько ти не втратив. Тобі нічого не бракує, єдиному з усіх, кого я будь-коли знала.
— О Боже, — сказав він. — Які ви, жінки, нетямущі. Де ж та ваша хвалена інтуїція?
Саме ж бо в ту мить смерть підійшла й поклала голову в ногах ліжка, і він почув її віддих.
— Ніколи не вір, що вона з косою і черепом, — сказав він. — Вона може бути й двома поліцаями на велосипедах, і птахом. Або ж мати тупу круглу морду, наче в гієни.
Смерть посунулась вище, але тепер вона втратила подобу. Просто щось бовваніло в нього перед очима.
— Прожени її геть.
Смерть не пішла, а присунулась ще ближче.
— Який гидотний від тебе дух, — мовив він до неї.— Смердюча падлюка.
Вона ступила ще крок, і він уже не міг говорити до неї, а побачивши, що він не може говорити, вона знову подалася вперед, і тепер він силкувався відіпхнути її мовчки, але вона все насувалася на нього, стискала йому груди, і, коли вона там обсілася і він не міг уже ні ворухнутись, ані вимовити слова, він почув, як жінка сказала: