Читать «Павло Скоропадський — останній гетьман України» онлайн - страница 4

Пізніше Павло Скоропадський висвітлить ставлення старосвітських полтавських землевласників до України: «Україна розумілась як славне минуле, але зовсім не пов’язувалася з її сучасним станом, іншими словами, ніяких політичних міркувань, пов’язаних із відновленням України, не було. Вся моя родина була глибоко віддана російським царям, але у всьому якось підкреслювалося, що ми не великороси, а малоросіяни, як тоді казали, високого походження».

Павло Петрович писав: «Я люблю російську мову, українці її терпіти не можуть; щонайменше причиняються, що не люблять її; я люблю середню Росію, Московщину, вони вважають, що ця країна огидна; я вірю у велике майбутнє Росії…» Скоропадський свято вірив у російсько-українську культурну спільність. Можна сказати, що Скоропадський став творцем концепції двомовно-двокультурної України.

Скоропадський часто виступав третейським суддею у споконвічній суперечці українців і росіян, помічаючи всі безглуздості у формуванні молодих націй: «В українців жахлива риса — нетерпимість і бажання домогтися всього відразу… Дійсно, культурний клас українців дуже нечисленний. Це і є лихом українського народу. Є багато людей, які гаряче люблять Україну й бажають їй культурного розвитку, але самі ці люди російської культури, і вони, піклуючись про українську культуру, анітрошки не зрадять російській».

У той же час Павло Скоропадський зазначав, що мав «…дуже неясне уявлення про свою Батьківщину і людей, що її населяють…»

* * *

Родоначальником роду Скоропадських був Федір Скоропадський — уманський шляхтич. Федір став запорозьким козаком і брав участь у війні козаків проти Речі Посполитої на боці гетьмана Хмельницького. У квітні 1648 року він загинув у битві під Жовтими Водами. Син Федора Скоропадського — Ілля — мав старшинський козацький чин і був одружений із княгинею Чарторийською (рід князів Литовських Гедиміновичів). За сімейною традицією вважалося, що від Іллі залишилося три сини: Іван, Василь і Павло. Але документів про існування Федора й Іллі істориками так і не було знайдено, та, можливо, ці люди — тільки історичні примари, данина родовідній лихоманці, що вразила українське дворянство в часи Катерини Другої. Тоді українським шляхтичам загрожувала перереєстрація, коли вони мусили підтверджувати своє дворянство будь-якими доказами. Саме тоді в Україні виникли сотні родовідних легенд про знатних та давніх предків.

Хоча ще у вісімнадцятому столітті казали, що рід Скоропадських походив від купців, які займалися прибутковою тютюновою торгівлею, та пристебнули вони до своїх маловідомих предків уманських шляхтичів і князів Чарторийських для успішного проходження перереєстрації.

Але от брати Скоропадські: Іван, Василь, Павло — вже безсумнівно історичні постаті. Іван Ілліч Скоропадський у молодості служив реєстровим козаком у гетьманів Петра Дорошенка, Михайла Ханенка, Івана Самойловича. Рубався за польські, турецькі, російські, українські інтереси… Згодом, у період гетьманства Івана Мазепи, Іван Скоропадський став стародубським полковником. У листопаді 1708 року Іван Скоропадський сам став гетьманом України й панував над козацькою Україною аж до своєї смерті у квітні 1722 року. З давньогерманської «ваттман» перекладається як лідер військового загону, від цього слова походить німецьке військове звання «гауптман» та польсько-український титул «гетьман».