Читать «Павло Скоропадський — останній гетьман України» онлайн - страница 2

Правління Скоропадського ґрунтувалося на парадоксах. Бойовий генерал, що воював проти германців, — ставленик Німеччини, щирий прибічник Антанти — союзник її ворогів, людина російської культури — фундатор українізації та створення української церкви, монарх — супротивник монархізму, що ледве не очолив революцію проти самого себе… цей ланцюжок можна було б продовжити, але не підлягає сумніву той факт, що гетьманська Україна у кривавому 1918-му стала землею порятунку для десятків тисяч утікачів із сусідньої країни «перемігшого червоного терору». Олексій Толстой, Бунін, Булгаков, Теффі, Вертинський… і ще багато-багато інтелігентів, службовців, буржуа, генералів, священиків урятувалися в «благодатній» гетьманській Україні від неминучої загибелі у «червоних пазурах». Генерал Врангель писав про гетьманську Україну: «…серед моря анархії на всьому величезному просторі Росії начебто утворився перший міцний острівець».

Оцінювати гетьмана Скоропадського можна і як «лиходія», і як «праведника», але саме своєю неоднозначністю він і цікавий. Гетьман був не людожером і не зразковим злодієм… скоріше оперетковим повторенням свого славетного пращура. Несподіваним поверненням Середньовіччя в епоху модернізації. Він був різним… умів обманювати й нападати, прощати і співчувати… але чи вмів він бути щирим?

Розділ 1

Родинні чесноти та родинні таємниці

Павло Петрович Скоропадський народився 3 травня 1873 року у курортному місті Вісбаден у Німеччині й помер у Німеччині 28 квітня 1945 року. Саме Німеччина стала для Павла Петровича фатальною країною, країною, завдячуючи якій він став монархом — гетьманом. Павло Петрович мешкав у Німеччині в дитинстві — до п’яти років та вже в зрілому віці — з сорока семи років до своєї смерті, ще майже 25 років. Першою мовою, якою почав розмовляти маленький Павло, була німецька. Бабця Павла Петровича — Єлизавета Петрівна Скоропадська-Тарнавська також часто гостювала на німецьких курортах і померла у Вісбадені.

У дитинстві літні місяці Павлик Скоропадський проводив не в похмурому Санкт-Петербурзі або задушливій Москві, а в українській садибі свого діда — Тростянці, що з 1820 року належав українському дворянському роду Скоропадських. Крім Тростянця, родина Скоропадських володіла й іншими маєтками в Україні: у Кубаровому, Дунаєвцях, Полошках, а також фабриками, будинками в Києві, Санкт-Петербурзі, Москві, Орлі, Прилуках, Глухові. Скоропадські володіли млинами, фабриками, лісовими угіддями. На Лівобережжі заможнішими за Скоропадських з родової шляхти були тільки князі Кочубеї та графи Олсуф’єви — їхні родичі.