Читать «Павло Скоропадський — останній гетьман України» онлайн - страница 3

На початку XX століття майбутній гетьман Павло Скоропадський успадкував близько 8 тисяч десятин землі в Україні, нерухомість на величезну суму в 1,5 мільйона золотих рублів.

Полтавський губернський маршалок дворянства Іван Михайлович Скоропадський — дід майбутнього гетьмана — фінансував створення у Тростянці величезного ландшафтного дендрологічного регулярного парку у 205 гектарів. Тростянецький парк і палац Скоропадського створювалися у 30—50-ті роки XIX століття. На території парку було споруджено цілу систему штучних гір, мальовничих галявин, ставків, у яких жили білі лебеді. Дерева та чагарники надсилались із Америки, Китаю, Японії, Кавказу. Дубовий гай парку вражав величезними трьохсотлітніми дубами. Алеї в парку було прокладено таким чином, щоби за кожним поворотом або пагорбом відкривалася нова неповторна панорама. Скоропадський писав, що Тростянецький парк «…за кількістю зібраних у ньому рідкісних екземплярів міг конкурувати з першокласними ботанічними садами Європи».

У своїх спогадах «Моє дитинство в Україні» Павло Скоропадський згадував: «Перші українські враження мені навіяні в будинку мого діда… У будинку всюди висіли старі портрети гетьманів і різних політичних і культурних діячів України, було кілька зображень стародавніх «Мамаїв». У будинку постійно співали українські пісні. Дуже поважали бандуристів, які співали свої думи, причому дід їх завжди щедро винагороджував. У будинку одержували «Киевскую старину», читали й обговорювали книжки Костомарова й інших українських письменників. Висів між гетьманами портрет Мазепи, що був ненависний усякому росіянинові… Суворо дотримувалися старих українських звичаїв не тільки в домашньому побуті, але намагалися дотримуватися й у релігійних обрядах, там, де старі українці розрізнялися з новими росіянами… Дід добре говорив по-українськи, а нас української мови не вчили спеціально, та українські книжки читати давали».

Іван Скоропадський займався вихованням своїх онуків, Павла та Михайла, й інколи для цього кликав на допомогу священика отця Митрофана Ладишевського, що вчив хлопців Закону Божого та російської мови. У Тростянці часто збиралась українська та російська інтелектуальна еліта того часу: Григорій Ґалаґан — член Державної Ради Російської імперії (з 1882 р.), Василь Тарнавський — збирач українського антикваріату та земський діяч, Петро Дорошенко — шанувальник української старовини, Яків Новицький — етнограф, Василь Горленко — журналіст і мистецтвознавець, музиканти — брати Заремби, художник Микола Ґе, що написав портрети всіх членів родини Скоропадських. Завдяки культурній атмосфері, що склалась у садибі Івана Скоропадського, його онук Павло, як сам він пізніше напише: «…займався історією Малоросії, завжди жагуче любив Україну».

Родина Скоропадських, одна із найзаможніших в імперії, відмінно пристосувалася до колоніального становища України, вважаючи своє походження російським, але з малоросійською родзинкою. Скоропадські були переконані, що малороси — тільки етнографічна частина великоруського народу, і Малоросію вони не бачили окремо від Росії. У листі до брата Михайла від 24 лютого 1905 року Павло Скоропадський, згадуючи про Російсько-японську війну 1904–1905 років, називає Росію своєю дорогою Вітчизною.