Читать «Людина без нервів» онлайн - страница 86
Юрій Сотник
— Ви установіть премію для двієчників, — пропонував я. — Або платіть за таксою: за двійку — по карбованцю, а за балаканину на уроці — по полтинику.
Поспішаю записати сьогоднішній день. Важливі події! Після уроків до класу ввійшов Ігор і сказав:
— Увага! Прошу не розходитись. Учора ввечері відбулося засідання ради дружини. Зараз голова ради загону Левко Курочкін прочитає вам постанову, ухвалену на цьому засіданні.
Левко зійшов на кафедру й став читати:
«Рада дружини відзначає, що шостий клас «Б», який завжди вважався одним з найкращих класів у школі, останнім часом домігся ще більших успіхів. Останнім часом учні цього класу не мали жодного зауваження щодо дисципліни і повністю ліквідували погані оцінки».
— Ура! — закричав Артамонов.
— Ура! — закричав весь клас, і я в тому числі.
Я завжди був упевнений, що наш клас найздібніший, найдружніший в усій школі.
Левко зачекав, поки ми стихнемо, і читав далі:
— «… Рада дружини вважає, що успіхам класу немало сприяла сатирична газета «Крокодилятко», яка мужньо й незважаючи на осіб боролася з недоліками в класі і домоглася того, що навіть найнедисциплінованіші учні виправились і перестали тягти клас назад…»
Ми з Бодровим та Артамоновим перезирнулись і відразу спохмурніли, а Левко підвищив голос і читав далі:
«… Рада дружини ухвалює: Перше. Оголосити подяку редакторові газети «Крокодилятко» — піонерові четвертого загону Кирилові Замятіну та художникові «Крокодилятка» — піонерові того самого загону Валерію Пеліканову. Друге. Розширити поле діяльності «Крокодилятка», реорганізувавши його із загонової газети в сатиричну газету дружини».
Левко збіг з кафедри і сів на своє місце. Усі закричали «ура» на честь «Крокодилятка». Навіть Бодров чомусь закричав «ура».
Не кричали тільки ми з Михайлом.
Ігор перезирнувся з редакторами і підніс руку:
— Тихо!.. Тиша! Зараз на ваших очах буде випущено екстрений і останній випуск загонового «Крокодилятка». Прошу сидіти зовсім тихо й не заважати редакції в її відповідальній роботі… Товариші редактори, будь ласка!
Зрозуміло було, що вони про все домовилися заздалегідь, але про що — ніхто не знав. Весь клас притих. Із свого місця встав Валерко, зійшов на кафедру і, не кажучи ані слова, почав малювати крейдою на дошці заголовок «Крокодилятка». Внизу він дописав: «Екстрений випуск». Закінчивши свою роботу, художник так само, мовчки сів на своє місце, а до дошки попрямував редактор і почав писати. І, в міру того, як він писав, увесь клас хором по складах читав написане:
— «Ду-же при-єм-но, що Ар-та-мо-нов, Бод-ров і Ло-жеч-кін під-тяг-ли-ся. На жаль, хо-дять чут-ки, що во-ни ви-пра-ви-ли-ся ли-ше для то-го, щоб на-со-ли-ти «Кро-ко-ди-лят-ко-ві». Чи так це?»
Редактор скінчив писати і повернувся на парту. Усі діти сміялись і весело поглядали на нас, а ми сиділи червоні і не знали — злитися нам чи теж сміятися.
— Ну! Редакція чекає відповіді на цю кореспонденцію, — сказав Ігор.