Читать «Людина без нервів» онлайн - страница 85
Юрій Сотник
Сергійко Бодров ліквідував двійки з російської та хімії. Тепер у нього тільки одна: з алгебри.
Завтра знову вийде «Крокодилятко», і я знову там висітиму. Дивно, як це у Замятіна вистачає винахідливості: пише весь час про одне й те саме та про одних і тих самих, і щоразу по-новому!
Тільки зараз у мене виникла цікава думка: «А що було б з «Крокодилятком», якби Артамонов, Бодров і я перестали одержувати двійки і базікати на уроках? Де б тоді редактори знайшли матеріал, щоб випускати газету? Адже, крім нас, у класі більше немає двієчників!»
Над цим варто подумати.
Ні, це здорово! Уявляю собі, яка буде в Кирка фізіономія, коли він побачить, шо матеріалу для його газети немає. Зараз подзвоню Артамонову.
Ура! План дозрів! Артамонов дві хвилини реготав по телефону.
Зараз побіжу до Сергійка Бодрова повідомити йому иаш пекельний задум.
Сьогодні вийшов новий номер «Крокодилятка». На ньому замість малюнка я побачив свого олівця, списаного формулами. Його було прикріплено до паперу ниточками.
Під цим олівцем було написано:
«За найскромнішими підрахункамрі, Семенко Ложечкін витратив на цю ювелірну роботу не менш як три години.
Чи не краще було б витратити одну годину й чесно вивчити формули?»
Нічого, Кирику! Останній раз ви торжествуєте. Ви й не знаєте, які хмари збираються на вашому обрії. Ви й не знаєте, що вчора ввечері Артамонов цілу годину пояснював нам з Бодровим алгебру, а потім ми ще годину ганяли його по географії. І ви поки що не помітили, що Бодров, Артамонов та Ложечкін сиділи сьогодні на уроках, наче в рота води набрали. ВРІ не помітили, що Артамонов на перервах нікому не підставив ніжку, нікого не ляснув по потилиці. Нічого! Незабаром помітите!
Виявляється, не так і важко мовчати, якщо до тебе не забалакують.
Учора не писав щоденника: сидів над алгеброю. Усі ці дні в класі мертва тиша.
Кирко з Валерком здивовано поглядають на нас, ми мовчимо і єхидно посміхаємось.
Артамонова викликала до дошки вчителька географії. Редактор і художник були нашорошились і приготували олівці, сподіваючись зібрати матеріал для фейлетону про погане знання географії, але вони прорахувались: Артамонову поставили четвірку.
Сьогодні після уроків Кирило з Валерком не пішли до піонерської кімнати робити свою газету. Уявляю собі, як вони нудьгують!
«Крокодилятко» не вийшло!!!
У коридорі вже не видно було юрми смішливих дітей, і ніхто не підкидав редактора й художника!
Я відповів алгебру на п'ятірку (цікавий усе-таки це предмет), а Бодров — на трійку.
Під час великої перерви безробітні члени редколегії тинялися коридором з похмурими обличчями, а ми з Артамоновим ходили слідом за ними і кепкували.
— Шановні надталановиті редактори! — говорив я. — Дозвольте дізнатися, чому не виходить ваша чудова сатирична газета? Матеріалу бракує? Усі хулігани і ледарі застрайкували? Ох, яке неподобство!
— Ви дайте оголошення, — радив Артамонов: — так, мовляв, і так. «Кожен, хто бажає читати сатиричну газету, повинен хоч би раз на місяць одержати двійку і порушити дисципліну».
