Читать «Людина без нервів» онлайн - страница 82
Юрій Сотник
Настрій паскудний.
На російській і на фізиці одержав зауваження за балаканину. Одержав також двійку з алгебри: не знав формул скороченого множення.
Сергійко Бодров теж одержав двійку. Це у нього вже третя. Перші дві — з російської та хімії. Він тільки й робить, що грає у дворі в хокей.
Іванко Прибилов запропонував мені поміняти загальний зошит на його складаний ніж. Поміняв.
Тепер я остаточно збагнув, яка свиня отой Замятін. Він не вигадав нічого розумнішого, як знову протягти мене, на цей раз за алгебру!
Артамонов теж потрапив у «Крокодилятко». Він здібний, але вчиться якось чудно: одержить п'ятірку з російської — заробить двійку з геометрії; підтягнеться з геометрії — схопить двійку з біології.
Третім постраждав Кузя Тараскін: ходить немитий і нечесаний.
Нам тепер прямо хоч до школи не приходь! Тільки й чуємо:
— Як поживає сорока?
— Богатирю, багато ворогів зборов?
А Замятін з Валерком стали справжніми знаменитостями. Варто їм показатися в роздягальні, на сходах, у коридорі — звідусіль лунають вигуки:
— Привіт редакторам «Крокодилятка»!
— Драстуйте, майстри сатири! Коли наступний номер вийде?
Артамонов мріє, як би впіймати редактора на вулиці, але це йому не щастить: Кирило з Валерком живуть в одному провулку і завжди ходять укупі. Шкода!
Нічого цікавого.
Одержав зауваження за базікання від «англійки»: засперечався з Серпиком Бодровим, який сидить поперед мене. Надто вже він вихваляється своїм хокеєм!
Огурцов одержав четвірку з історії, і його тепер не величають «доктором історичних наук».
Знову «Крокодилятко», і знову там я, Бодров і Артамонов. Ми з Бодровим — за базікання, а Мишко — за геометрію.
Я хоч і не розмовляю з Кирилом, але сьогодні підійшов до нього і сказав:
— Послухай, у тебе совість, зрештою, є? Що ти все на одних і тих самих виїжджаєш?
— А що мені робити, коли іншого матеріалу немає? — відповів редактор. — І, по-друге, сатирична газета видається для викорінення недоліків. Якщо який-небудь недолік не викорінюється, значить, треба бити в одну точку. Газета має бути дієвою. Розумієш?
Але ми цієї справи так не полишили. Ми з Бодровим та Артамоновим пішли до вожатого Ігоря і сказали йому, що це неподобство. Більше як половина дітей зовсім не потрапила в «Крокодилятко», інші хоч і потрапляли, але дуже рідко, а ми троє наче приклеєні до цієї газети. Ігор відповів дуже коротко:
— Дописи справедливі? Справедливі. Самі винуваті, що з вас сміються.
Ось що сталося на уроці фізики.
Іван Денисович походжав перед класною дошкою, пояснюючи нам принцип дії гідравлічного преса. Раптом він зупинився і пильно подивився з-під окулярів на Кирка з Валерком. Подивився на них і я. Художник малював карикатуру, а редактор, суплячи брови, гриз кінчик ручки: перед ним лежав аркуш із зошита з недописаними віршами.
Учитель підійшов до стола:
— Отже, повторюю: якщо на великому поршні ми маємо програш у відстані, то зате в стільки ж раз виграємо… Пеліканов, у чому ми виграємо?
Валерко схопився і почервонів наче рак.
