Читать «Врятовані совістю» онлайн - страница 5

Ромка зацікавило, що вони там мають робити і почав слідкувати за солдатами. Солдати переправилися на другий дуже положистий берег, розвантажили човен і посунули вздовж зарінку, наближаючись до хлопчика. Ромко відповз за кущ у хвощі і спостерігав за солдатами з-за корчів. Коли вони вже були напроти, Ромко розгледів, що солдати тягнуть за собою кулемет, який всі в селі називали машінґвером або скорострілом. Деякі солдати несли в руках металеві коробки, очевидно, з набоями, двоє були з рискалями. Група пройшла ще далі і зупинилася на околиці села під густими вербами. Гілки дерев звисали майже до землі і було погано видно, що солдати там роблять. Але, принаймі було видно, що вони почали копати землю. В цьому було щось загадкове. Невже вони хочуть закопати машінґвер? — подумав Ромко. І дійсно, солдати затягли кулемет в яму, але не зовсім. Ствол стирчав дибою догори.

Тим часом діти вже наблизилися до Ромка і він вже пізнавав декого з них. Треба було вибрати серед них найнадійнішого. Таким би міг бути приятель Ромка Славко Дземан, син вчителя сільської школи, але його щось не було видно. Та з рештою, Ромко міг покластися на будь-кого, він для всіх був великим авторитетом не тільки тому, що був сином священика, але і тому, що був найрозумнішим. Діти нерідко під час випасання худоби говорили між собою про різні події в селі і околицях. Вони знали значно більше, ніж про це уявляли дорослі. Правда, старші діти не все говорили молодшим, бо все знати їм було ще зарано. Отож існували певні таємниці. Одною з них була та, що десь неподалік села була криївка вояків Української Повстанської Армії. Щоб не виказати таємницю молодшим, старші називали повстанців в розмові між собою «лісовими чортами». Однак ніхто з дітей достеменно не знав, де знаходиться та криївка. Ніхто, окрім Ромка. Він знав, бо інколи за дорученням тата відносив для бойовиків деякі пакунки ніби з харчами, а може ще з чимось. З рештою, дорослі теж знали про криївку, бо харчі для партизан збирали з усього села. Почергово для них пекли хліби, здавали молоко, яйця. Коли хтось різав кабанчика, половину сала теж виділяв партизанам. Постачанням харчів займалася одна людина. Але вже де і як вона передавала хлопцям харчі, не знав майже ніхто, або удавав, що не знає.