Читать «Чорний лабіринт. Книга третя» онлайн - страница 35

— Шановне панство, прошу уваги. — Лебедь підійшов до столу, взяв маленьку, китайської порцеляни чашечку з кавою, пригубив і знову поставив на блюдко. Присутні наблизилися до столу, підкреслено уважно заглядаючи в очі промовцеві.

— Ми закликали вас до цієї гречної господи, щоб сповістити… З краю на адресу нашого представництва надійшов мандат, який покладає на нас з вами високу і відповідальну місію репрезентувати перед державами вільного світу інтереси воюючої України!

Зірвалися оплески. Лебедь підняв руку.

— Панове, прошу ознайомитися з цим історичним документом!

Текст телеграм за номерами 62, 63 і 64, 65, 66 пішов по руках, хоча багатьом він був добре відомий. Кислицький стояв збоку і дивився, як удають захоплення пани Гриньох, Ребет, Матла, Лопатинський, котрі ще тиждень тому на таємній раді затверджували остаточний текст цього мандата і наставляли Тура, що зголосився летіти, радили, як схилити Василя Кука на свій бік. Ох, нелегка то була справа. І не лише йому, Кислицькому, вона видавалася такою. Генерального секретаря УГВР у краї знали як твердого, стійкого праведника.

Може, й недоречно під таку врочисту хвилину згадалися надруковані в часописі «Самостійна Україна» слова, які, за висловом Лебедя, поділяв Василь Кук: «Здебільшого, бандерівці, УГВР та їхні поплічники переконують себе й український загал, що всі вони не в еміграції, а в краї, і промовляють до нас буцімто звідти, з України… Дійсність, без найменшого сумніву, говорить до нас з баварських гір… отець Іван Гриньох — з Мюнхена, Микола Лебедь — з бруклінських бруків». Треба буде якось поцікавитись, хто автор цих рядків — петлюрівець чи, може, гетьманець. Ці діди бувають гострі на слово, холера б їх забрала. А хіба не гостро зауважив у «Заповіті борцям за визволення» Винниченко: «А звідки ж ви знаєте, що вона (українська нація) доручила саме вам, оцій саме купці людей, представляти її волю? Де ваші повноваження? Хто вас обирав на такий надзвичайно важливий пост? Хто вас контролює, перед ким ви звітуєте за свою діяльність і за ті акти, які ви іменем всієї нації заключаєте і можете заключити? Коли у вас таких повноважень немає, коли ви дієте самі від себе, то чи не чините ви державного злочинства?»

«Гай-гай, ще добра пам'ять у вас, пане Кислицький, проте не здумайте процитувати ці рядки зараз, коли п'ють за здоров'я Кука і Лісового… Лісового? Та невже ж їм, дурисвітам, невідомо, що його вже кілька років нема на світі? Ану, треба б собі глянути у той мандат. Так і є: «Від імені презид. колегії М. Лісовий». Хто ж це їм такого їжака підсунув? Сказати чи ні? Ой, ні… нехай самі дотумкають, а я вже помовчу, бо та тверда пам'ять таки зведе мене в могилу. Хай йому біс…»

Старий аж упрів. Витяг хусточку, витер спітніле чоло.

— Що, розхвилювалися, татусю? — Дарка підкотилася з тацею. — Ось візьміть келишок та випийте за успіх нашої благородної справи.