Читать «Чорний лабіринт. Книга третя» онлайн - страница 34

Про кожного з присутніх він міг би розказати нащадкам багато такого, що навряд чи увійде в писання їхніх біографій. Хоча сам пан Кислицький потай писав мемуари, але про те навіть не заїкався нікому, міцно тримав язика за зубами; вмів досить вдало обминати рифи, вчасно відчуваючи щонайменші звивини в підводних течіях міжусобиць, і це поки що зберігало йому голову на плечах.

З Миколою Лебедем доля пов'язала його міцним вузлом ще в часи окупації Львова. З його штабом він тікав з України до Словаччини, потім — до Австрії, а пізніше — до Рима. В Братіславі в останні місяці війни допомагав йому спекулювати на «чорному ринку» американськими доларами, золотом, діамантами. Подібні послуги робив і в Римі та Мюнхені вже після закінчення війни. В таких делікатних справах був не лише виконавцем, а й порадником. Це він відвернув від Лебедя ганьбу, коли той через свою надмірну зажерливість пустився скуповувати кокаїн, маючи намір перевезти його з Німеччини до Рима в дипломатичній пошті. Микола тоді часто літав до Італії в товаристві Новака, шефа американської політичної розвідки. Це він, Кислицький, звів Лебедя через Ватікан з американцями, коли, налякані, переполохані, члени його штабу прибилися до Італії. Зрештою, ніхто інший, а саме він підкинув Миколі ідею й допоміг добути матриці фальшивих фунтів і доларів, які експедиція Керка підняла з озера Топліц. Так що перед Лебедем у Карпа Кислицького буди певні заслуги. В боротьбі Лебедя проти Бандери завжди йшов за Миколою, хоча, сказати правду, інколи не розумів свого улюбленця й шефа. Авантюризм у політиці виходив з його характеру. У справах «Закордонного представництва УГВР» той завжди йшов по лезу бритви, але, мабуть, десь на небі був таки патрон і в авантюрників, бо хто інший зумів би стільки років висмикувати Лебедя з пасток неушкодженим.

У вогонь чвар, що постійно горів між Бандерою і Лебедем, підливав масла Стецько. Пан прем'єр не міг заспокоїтись: Лебедь як секретар закордонних справ УГВР у своїх діях був непідзвітний Бандері, що дозволяло половинити щедре фінансування розвідок. Стецько не міг змиритися з думкою, що місце Бандери посяде не він, а Лебедь І Кислицький знав: його коханий шеф давно хворів вождизмом і, якби не одна вельми суттєва обставина, давно пошив би Бандеру в дурні. В цій грі був третій — Василь Кук. Сьогодні ніхто з тих вождів, що крутилися на еміграції, не варті його мізинця. Хто вони? Полова. Подув вітер, і аж ось де опинились, а він там, у краї, і його голос у всьому перший! До того і Бандері, і Лебедю варто було б знати, що то за єден. У його руках і сила, і влада над всією ОУН, а у цих лише закордонні частини та представництва. Кук усьому голова, як скаже — так і буде.