Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 8

— За нихі їх нема на цим столом. Вони не дійшов… Ми тут, дякуючи їм… Вип'ємо за них!.. Вони стали частиною нас… Білл і Бен, йєс, Джойн, вони — це я… Мало, в чомусь я… Адже ми помираємо, лише тоді, коли помирає пам'ять про нас…

Він говорив затинаючись, але думки його були зрозумілі, почуття щирі і чесні, тому всі присутні за столом відчули до нього довіру і співчуття. Тільки Хосуел і Джейн тривожно перезирнулися. Дочка явно була невдоволена наміром батька розкривати подробиці справи стільком, як їй здавалося, стороннім людям. Шкіпер дотримувався тієї ж думки і всіляко намагався зупинити «старого», що не в міру розпалився спогадами, проте все виявилось марним. Притаманна англійцям стриманість зрадила містеру Патріку, він уже не мав сили зупинитися…

Розділ другий

ВІДХИЛЕННЯ ВІД КУРСУ

… З Мурманська летіли на двомоторному «брістоль-бофорті». Тепер цей літак давно знято з озброєння, а тоді, в 1944 році, в класі бомбардувальників-торпедоносців королівських військово-повітряних сил Великобританії, посідав не останнє місце.

В екіпажі їх було троє: Білл, Бен і він, Патрік Белфур Белч. Ті двоє, не дивлячись на молодість, вважались класними пілотами і вже не раз виконували важливі доручення відділу стратегічних служб. У Росію Патрік летів уперше, і про відділ, що давав пілотам делікатні завдання, не мав найменшого уявлення. Сказати правду, він навіть не здогадувався про його існування. В рейс потрапив несподівано і для себе, і для тих, з ким йому летіти присудила доля. Якби не та дурна бійка на Пікаділлі, хто зна, можливо, життя всіх трьох пішло б зовсім іншим руслом. Власне, Патрік до бійки не мав ніякого відношення. Відзначились радист і стрілок, що постійно літали з Біг-Беном (так у загоні називали нерозлучний тандем Білла Уолтінга і Бенджамена Грісса). Забіяки потрапили на гауптвахту і поки вони відсиджували визначений начальством строк, в рейс потрапив Патрік, до того ж без другого стрілка.

Летіти йому не хотілось. Білла і Бена, сказати правду, побоювався. Крім того, в неділю мала приїхати мама. Вона обіцяла привезти банку його любимого варення з пелюсток троянд, які сама збирала у їхньому садку, і книгу про Джефферсона, від читання якої його одірвала мобілізація. До того ж мама писала, що разом з нею приїде провідати його сусідська дівчина Вів'єн. Ця Вів'єн була подругою його дитячих забавок, здається, вони з нею навіть цілувалися, але так, знічев'я. Проте навіщо їй тягтися до нього на базу через усю Великобританію — від Лондона на північ поїздом, потім пароплавом через протоку до Шотландських островів, на одному з яких містилася їхня казарма, аеродром і все інше, — цього Патрік ніяк не міг узяти в толк.

У ту злощасну неділю йому так і не судилося побачити маму і Вів'єн. «Бофорт» вилетів серед ночі, а на світанку приземлився в Мурманську. Патрік вірив: мама буде чекати його повернення на базі. Ця думка заспокоювала. Він любив свою маму і завжди був радий бачити її. Але що робитиме Вів'єн? А може, воно й добре, що з мамою приїде Вів'єн? Ті, хто не стомлюючись, відпускає на адресу Патріка шпильки відносно його непорочності, хто називає його маминим синком, хай вони, побачивши Вів'єн, заткнуться. Ця дівчина мав все: фігуру, зріст, гарненьке личко…