Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 69

«Ісбери» і «Селіс» пішли на дно від перших же скинутих «юнкерсами» бомб. Проте людські втрати були відносно невеликими: лише п'ятнадцять чоловік. Серед них був і Ейнар Свердрюп. Тим, хто вцілів, вдалося зняти з кораблів і перенести на берег частину спорядження, поранених і навіть убитих…

Запис у щоденнику обривався на тому, що він, Грегеріс Альвінг, не згоден з рішенням нового керівника експедиції і командира загону іти в Лонгір і вважає, що до весни їм краще залишитись тут, в Баренцбурзі, де є будинки, вугілля. Навіщо йти через весь острів у Лонгір, коли можна обладнати базу в Долині Гейзерів. Лонгірбюен і Баренцбург — портові селища, а Долина Гейзерів у глибині острова. «Я категорично проти Лонгіра», — підсумував свої аргументи Грегеріс Альвінг.

— Лонгір. Виходить, вони пішли в Лонгір. — Патрік розгорнув карту. — Ось він, Лонгір… Або Лонгірбюен — столиця льодового царства. Це недалеко, Шпіц! Якихось двадцять п'ять кілометрів. А коли йти по льоду вздовж берега, це кілометрів на п'ять більше, зате йти там легше. Ми вже з тобою ходили по цих горах і долинах. З нас досить… Розумієш, друже, їх сімдесят один чоловік, і вони пішли в Лонгір, котрий тут зовсім поруч, за горою. Ти ж бачив ці гори. Що про них скажеш? їх навіть горами не можна назвати. Це швидше гірське плато. Навпрошки воно швидше, але… Я ще не знаю, яким шляхом ми підемо до них у гості, однак те, що нам необхідно туди йти, це точно.

Патрік не помітив, що, розмовляючи з псом, висловлює свої думки вголос. Це давало полегшення: створювало ілюзію живого спілкування, вільного обміну думками.

— І так, вирішено! Ми йдемо в Лонгір! Пес зірвався на рівні і кинувся до дверей.

— Ти, я бачу, чудово розумієш англійську мову! Ну, молодець, молодець! В такому разі ми вже знайшли з тобою спільну мову, і нею виявилась англійська. — Він уперше потріпав пса по загривку, а той, ніби розуміючи стан людини, мовчки погодився з такою фамільярністю. — Однак, нам треба все продумати і як слід підготуватися для походу. До людей підемо, досить нам з тобою бродяжками жити. І перш за все влаштуватися в домі. Він цілком ще придатний для мешкання. Теплий, сухий… Подобається тобі? От-от!.. Тепла хата — це, друже, немало, коли навкруги тільки мороз і біла смерть. У нас повинен бути закуток, куди ми з тобою завжди можемо повернутися… Дім, як гавань, куди повертається корабель долі, — так любив говорити мій батько. Тепер я розумію сенс його слів. Кожен мусить мати свою гавань, інакше він, як бездомний пес, дичавіє, перетворюється у звіра, яким що вчора був ти. Пробач, друже, за відвертість. Джентльмен джентльмену не повинен би говорити подібні слова, але в нас з тобою нема свідків, а самі ми вже якось обійдемось без образ. Зрозуміло висловлююся?.. От-от, саме так! — Він хотів ще раз потріпати рудого, але той несподівано відскочив до дверей і загарчав. — Що, показуєш характер? Молодець! Не варто впадати в лірику, не варто… І все таки, дорогий ти мій звірюга, справи наші повертають на краще. Ти розумієш, тут живуть люди. Живі люди — сімдесят один чоловік. Це ж ціле людство! Ех, Шпіц, нічого ти не розумієш… Та не нервуй ти, зараз ідемо.