Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 67

— Ну, друже, ходімо пройдемось. Подихаємо свіжим повітрям.

Патрік здогадувався, що пес запрошує його взяти участь у якомусь вельми важливому з його собачого погляду ділі. Що це таке, він не знав, однак уже починав шанобливо ставитись до свого нового друга, інтуїтивно відчуваючи в ньому досвідченого полярника, знавця цих суворих країв.

— Я готовий іти за тобою, Шпіц, але тепер без вінчестера ми ніколи не будемо виходити з дому. Розумієш, шановний, вчора я поклявся не робити такого глупства. Сам бачив — я досить-таки справедливо виглядав у твоїх очах телепнем. Так-то… Пробач, я ще не встиг подякувати тобі за твою послугу… Здається, вчора ти врятував мені життя. Прийми мою щиру вдячність і запевнення, що надалі платитиму тобі добром. — Промовляючи так, Патрік тим часом підійшов до вішалки і вже було простягнув руку до вінчестера, але тут помітив, що з кишені офіцерського плаща виглядає краєчок якогось зошита. Він узяв його і, підійшовши до вікна, де було світліше, розгорнув. В зошиті була вклеєна карта архіпелагу. На обкладинці стояло ім'я Грегеріса Альвінга, другого помічника капітана пароплава «Ісберн».

Цій знахідці не було ціпи. Карта одразу розсунула ніч, і Патрік побачив весь архіпелаг з усіма його островами, великими і малими, так ніби в одну мить піднісся над ними і йому дух перехопило від цієї запаморочливої висоти.

— Баренцбург! Баренцбург!.. Ось він, Баренцбург! — шептав Патрік, показуючи своєму новому другові кружечок на карті, що чорнів біля виходу з затоки Грен-Гарбур в Айс-фьорд. — А далі Лонгір, і Свеа, і Нью-Олюсенд. Бачиш, це все населені пункти, майже міста.

Пес слухав, гострив вуха і схиляй на бік голову, ніби запитував: «Ну, Свеа, ну, Олюсенд, ну й що з того? Чого тут радіти? Я все це бачив на власні очі і повинен тобі сказати, нема там з чого радіти».

Кожна сторінка зошита списана дрібним убористим почерком, але прочитати, про що оповідав у своєму щоденнику другий помічник капітана, Патрік не міг — написано було норвезькою мовою. Перегорнув ще раз і вкінець спустошений присів на стілець. В зшитку, як йому здалося, не було жодного знайомого слова. Проте, він помилявся. Трохи заспокоївшись, повідав своєму товаришеві по нещастю про загибель недавніх сподівань і знову почав, але тепер вже уважно гортати щоденника. В тому, що це був саме щоденник, він не сумнівався, кожна сторінка помічена датою і місцем запису. Патрік зрозумів, що Альвінг вів свої записи майже два роки і почав не де-небудь, а в Лондоні. Десь в середині щоденника натрапив на англійський текст.