Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 60

Вже втративши надію знайти в цьому колишньому селищі будь-яке пристанище, Патрік зупинився і завмер ніби перед привидом: за триповерховою обгорілою, проломленою снарядами коробкою, на якій ще раніше він встиг прочитати «Арктикавугілля», стояв чудом вцілілий обшитий дошками будиночок. Патрік підійшов до нього і побачив, що той досить великий — на два виходи, з верандами і ганками. З правого боку його облямовувала дерев'яна балюстрада, а вікна прикрашали різьблені, схожі на мережива наличники, від чого будиночок в оточенні руїн і снігової пустелі здавався надто розцяцькованим. Патрік вийшов на ґанок і легенько штовхнув двері. Вони були незамкнені, проте широко розкритись їм заважав сніг, якого намело крізь вибиті шибки. Другі, що вели з веранди до кімнат, були зачинені зсередини на защіпку. В кімнаті гуляв вітер. На стінах — волохатий у два пальці іній. Ним, неначе білим хутром, було вкрито всі предмети: ліжко, стіл, стільці і навіть портрети, що висіли на стінах.

У другій кімнаті вікна, на диво, виявились цілими. Мабуть, під час вибуху, як і зараз, вікна були розкриті навстіж. Посеред кімнати височів намет. Протяги кумедно вигнули йому гребінь, і він був схожий на хребет динозавра. За ним, у простінку, висів відривний календар. Патрік перебрався через намет. На картонному листку було зображено герб Радянського Союзу. Такий календар з кольоровим гербом він недавно бачив у Мурманську, в кімнаті відпочинку для іноземних льотчиків. Увагу Патріка привернула дата: 24 серпня 1941 року. Саме в цей день, майже три роки тому, хазяї залишили своє колись затишне житло. Залишили зненацька, бо навіть не познімали портрети своїх близьких, кинули необхідні речі: посуд, книги, приймач, патефон, білизну, одежу. Словом, усе, навіть дитячі пелюшки, що сушилися на балюстраді. Вони і зараз лопотять на вітрі, вибілені часом, дощами, сонцем і морозами, полощуться тут місяці і роки, неначе знаки раптової біди на реях покинутого кораблика.

В кімнаті під наметом була чавунна пічечка. Патрік подумав, що було б непогано погрітися, випити склянку гарячого чаю, поїсти і хоча б годинку поспати. Думка про відпочинок переслідувала його давно, проте саме вигляд цієї пічечки збудив таке палке бажання, що вже не мав сили противитись йому. В його становищі йора подумати про надійне житло. Хто зна, скільки доведеться тут бути. Патрік вирішив уважно оглянути будинок. Адже нічого кращого доля йому поки що не пропонувала.

В другу половину будинку вели високі двері. Спробував прочинити, але вони, виявляється, були привалені з того боку якимись ящиками. Він наліг здоровим плечем. Двері трохи прочинились, та гострий біль у пораненому плечі змусив його відмовитись від наміру пропхнутись у щілину, що утворилася між дверима і ящиками. Згадавши, що бачив другий вхід, вийшов на ґанок. В небі висів ніжний, прозорий серпанок, і він мимоволі замилувався ним. У ці кілька хвилин йому здалося, що все зрештою не так вже й погано складається. Якщо не розкисати і настроїти себе; на те, що хочеш не хочеш, а доведеться якийсь час жити в цій льодовій клітці, то можна якось… Патрік здригнувся — з темряви на нього хтось дивився. Він не одразу примусив себе поглянути в той бік. Сотні найнеймовірніших припущень метелицею завертілися в голові. Так може дивитися людина! Але ні, доля не подарувала Патріку такої радості. І цього разу це був той самий пес, про якого він, захоплений зустріччю з мертвим Баренцбургом, забув. Собака сидів на старому тепловому коробі і уважно стежив за Патріком. А в того в душі змішались злість, досада, страх і розчарування. Відломив шматок сосулі, що звисала з даху, і зло пожбурив нею у пса. Але той і вухом не повів. Мабуть, таких страхів він уже давно не знав. Лише коли в руці Патріка зблиснула воронована сталь пістолета, собака миттю зіскочив з короба і, ховаючись поза ним, щез.