Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 59

Смерть пронеслась над селищем не вчора. Все навколо мало вигляд давньої руїни, і це ще більше засмучувало Патріка. Поволі піднімався вгору сходами, не знаючи куди вони приведуть. «Як бути? Залишитись тут чи повернутися назад до літака?» Там самотність лякала ще більше. Тут хоч видно якісь ознаки перебування людини. Хай давні, хай знищені дощенту. Люди пішли звідси на початку війни, а до того жили, працювали, раділи, горювали, ненавиділи, кохали, розмовляли, сперечалися, добували вугілля, вантажили його на кораблі… Це було обжито місце. «Однак біля «бофорта» мене можуть шукати, — знову майнула в голові нав'язлива думка. — Хто? Мак-Ллойд? Смайлз?.. Для них наш «бофорт» усе ще летить. А вірогідніш за все вони думають, що ми годуємо риб де-небудь біля берегів Норвегії… Хто може мене тут шукати? Кому я потрібен у цьому світі? Хіба що собі самому та ще матері, у якої зараз, певно, розрипається серце. Адже вона чекає мене там, на базі. Оббиває пороги в кабінеті Смайлза, просить, благає, ллє гіркі сльози за своїм єдиним сином… А що зараз робить Вів'єн?»

Патрік зупинився на верхній площадці сходів. Далі можна було йти на всі чотири сторони, але йти було нікуди — все навкруг лежало в руїнах. Він похилився на поручень, замислився. Перед ним була широка панорама затоки, яка, певне, в сонячні літні дні бувала живописною. Там, де вона зливалася з морем, вгадувались безкраї далі, мріялись чи то купи туману, а чи далекі острови. Та все це зараз лиш на мить заволоділо уявою Патріка. «Треба десь влаштуватися на спочинок, поспати, поїсти і все як слід обдумати. А раптом поталанить віднайти хоч якісь ознаки життя? Не може бути, щоб тут не жили люди. Адже на архіпелазі такі багатства. Люди повинні повернутися сюди. Вони не кинуть все це назавжди. Вони повернуться. Виходить, треба набратись терпіння і чекати!»

Патрік ще довго вештався по мертвому селищу, обдумуючи свій стан, зважуючи всі про і контра, намагаючись переконати себе, що людина може звикнути, прилаштувати себе до будь-яких обставин і вижити навіть в пустелі, коли звичайно вона не хирлява нікчема, коли у неї є характер і сила волі. Так, всі ці книжні істини були йому добре знайомі. Проте одне — читати про це в книзі улюбленого автора і разом з його героями почувати себе мужнім хлопцем у затишному кабінеті, біля лампи під зеленим абажуром, коли мама, що принесла каву, дивиться на тебе так тепло, інша справа тут, віч-на-віч зустрітися з льодовою пустелею, темрявою полярної ночі і цілковитою самотністю.