Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 195

«Радіостанція!.. — майнуло в голові у Касяна. — Та сама радіостанція, на яку ти так сподівався. Господи, як по-дурному все скрутилося!»

У човен знову вп'явся, білий промінь прожектора. Посліплі, з почуттям розгубленості і страху, Ролф, Інгрід і Касян зійшли на причал. Їх обшукали і повели до будинку радіостанції, а тим часом солдати вже нишпорили в їхньому човні, лаючись з приводу малої здобичі. Офіцер накричав на них, наказав спустити щоглу і рушив слідом за полоненими. Поки йшли, Касян чув, як глухо б'є об рубку полотнище паруса. Перед тим, як зайти у будинок, він встиг озирнутися — «Крістіна» нагадувала пораненого птаха.

Промінь прожектора провів їх до самих дверей радіостанції. Касян пробував роздивитись судно, з якого бив прожектор, проте засліплені очі нічого не побачили. Він усе ніяк не міг зрозуміти, чому, увійшовши в бухту, не помітили судна, адже воно немаленьке, коли має такий потужний прожектор.

Полонених ввели в будинок. Пройшли недовгим коридором. Повернули ліворуч. Біля дверей — вартовий з автоматом на грудях і камінним відстороненим обличчям. Двері розчинились, і вони опинились у досить просторій кімнаті, в кутку якої стояв широкий письмовий стіл. За ним сидів середніх літ чоловік у формі морського офіцера німецької армії в нашивками корветтен капітана. У вікні за його спиною шугав, обмацуючи берег, продивляючись простір затоки, все той же білий промінь. Тепер було видно, що прожектор встановлений на місточку підводного човна. «Перевіряють, чи не йде хто за нами слідом», — подумав Касян. І ніби на підтвердження цієї думки, промінь кілька разів пройшовся від берега до берега саме в тому місці, де затока з'єднувалась в Ван-Майєн-фьордом, потім повернувся до причалу і пропав. Касян глянув на офіцера. Той втупився на приведених до нього людей важким невидячим поглядом і мовчав. Потім вийняв із задньої кишені плескату флягу, відгвинтив кришку, палив у неї спирту і, не дивлячись на полонених, спитав:

— Звідки ви тут узялися?

Полонені мовчали. Тоді офіцер випив спирт і, засунувши на місце флягу, сказав:

— Вам краще говорити зі мною. Я зараз добрий… Ну? Будете говорити?.. Не бажаєте? Чорт з вами! Посидите під замком, поки повернеться Отто… О-о! Шлезінгер — це вам не Мюллер. Він не буде з вами цяцькатись. У нього школа справжня, гестапівська…

Коли офіцер назвав Шлезінгера, Інгрід якось не одразу зрозуміла, про кого мова. Вона поглянула на своїх друзів, і цей погляд говорив: «Попались ми. Якщо це той самий Шлезінгер — усім нам кінець. Він не подарує того, що відбулося в Налстаді і Глом-фіорді». Треба було щось робити. Скористатись з того, що корветтен-капітан мало цікавиться ними? Спробувати якось виплутатись з цієї історії. Інгрід легенько підштовхнула Ролфа. Але він не зрозумів її, навіть не повернув у її бік голови. Касян погано знає мову. Лише заговорить — вони одразу зрозуміють, що мають справу з росіянином. Тоді Інгрід сама вийшла наперед і спробувала посміхнутися Мюллеру.