Читать «Тюрма» онлайн - страница 27
Жорж Сіменон
Ален трохи не запротестував.
Проте не був певен, що Рабю зрозуміє його.
— Коли ви там були востаннє?
— Двадцять третього грудня минулого року. Близько року тому.
— Ваша дружина знала про ці стосунки?
— Ні.
— Вона ревнива?
— Вона нічого не говорила, коли мені доводилось побач витися з кимсь.
— Ви розповідали їй про зустрічі з іншими жінками?
— При нагоді.
— Вона не підозрювала про ваш зв'язок із своячкою?
— Наскільки мені відомо — ні.
Вони глянули один на одного.
Розмова загрожувала звернути на те ж, що і вчора, під час зустрічі з зятем.
— Вам не здається, що тут може бути замішаний інший мужчина?
— Мені нічого не лишається, як погодитися з вашим припущенням.
— Тепер я запитую вас: чи маєте ви якісь підозріння?
— Ніяких.
— Чи багато часу ви проводили в товаристві дружини?
— Вранці виходив раніш за неї. Коли їй, наприклад, треба було написати статтю, то вона завжди робила це вдома. Дзвонила також в «Ноннетт» — наш сільський будинок, щоб поговорити з сином.
— Скільки йому років?
— П'ять.
— Це добре. Добре, а може, й погано. Зважаючи на обставини. А потім?
— Майже завжди близько одинадцятої дзвонила мені в редакцію і запитувала, де я обідаю, і, як правило, ждала мене в ресторані.
— А далі?
Рабю одсунув тарілку й запалив люльку.
— Часто вона здибалася з кимось. Її фахом були інтерв'ю із заїжджими особами. Довгі, докладні, а часом справжні нариси, що друкувалися багато разів. Потім дзвонила мені знову або приєднувалася до мене в нашому улюбленому «Клошетоні» на вулиці Маріньян. Між сьомою і восьмою там сходилися своєю компанією — чоловік десять-дванадцять.
— А обідали вдвох?
— Рідко.
— Додому поверталися пізно?
— Фактично майже ніколи до першої години ночі. Найчастіше о другій або третій.
Рабю сказав, підсумовуючи:
— Отже, у вас не було сімейного життя. А присяжні, хоч як би вони там не гуляли, шанують його. Досить поговорити з ними про це за тарілкою супу, щоб розчулити їх.
— Ми супу ніколи не їмо, — холодно заперечив Ален.
— Завтра вашу дружину переведуть в Пті-Рокетт. Я її там навідаю. Ви теж можете попросити дозволу на побачення, проте сумніваюсь, щоб на даному етапі слідства вам його дали.
— А що газети?
— Хіба не читали? Поки що вони залишаються стриманими. Ви в Парижі відома особа, і вони не насмілюються заходити надто далеко. До того ж і ваша дружина журналістка.
Посиділи в буфеті ще хвилин з десять, потім перейшли внутрішній двір і опинились на ганку. В коридорі прокурорського нагляду під дверима з номерними табличками дожидали арештанти в наручниках. Кожного охороняло двоє поліцейських.
В глибині виднілися купки фоторепортерів і журналістів. Рабю знизав плечима:
— Цього треба було сподіватись.
— Учора вони заявились до мене додому.
— Знаю, я бачив фото в газетах.
Спалахи магнію. Штовханина. Постукавши двічі-тричі її двері, адвокат поважно зайшов до кімнати, пропускаючи Алена вперед..
— Даруйте мені, друзяко. Я не хотів би, щоб зустріч мосьє Пуато з дружиною відбулася під дверима вашого кабінету, в присутності журналістів і фоторепортерів. Але, здається, ми прийшли надто рано.