Читать «Тюрма» онлайн - страница 27

Жорж Сіменон

Ален трохи не запротестував.

Проте не був певен, що Рабю зрозуміє його.

— Коли ви там були востаннє?

— Двадцять третього грудня минулого року. Близько року тому.

— Ваша дружина знала про ці стосунки?

— Ні.

— Вона ревнива?

— Вона нічого не говорила, коли мені доводилось побач витися з кимсь.

— Ви розповідали їй про зустрічі з іншими жінками?

— При нагоді.

— Вона не підозрювала про ваш зв'язок із своячкою?

— Наскільки мені відомо — ні.

Вони глянули один на одного.

Розмова загрожувала звернути на те ж, що і вчора, під час зустрічі з зятем.

— Вам не здається, що тут може бути замішаний інший мужчина?

— Мені нічого не лишається, як погодитися з вашим припущенням.

— Тепер я запитую вас: чи маєте ви якісь підозріння?

— Ніяких.

— Чи багато часу ви проводили в товаристві дружини?

— Вранці виходив раніш за неї. Коли їй, наприклад, треба було написати статтю, то вона завжди робила це вдома. Дзвонила також в «Ноннетт» — наш сільський будинок, щоб поговорити з сином.

— Скільки йому років?

— П'ять.

— Це добре. Добре, а може, й погано. Зважаючи на обставини. А потім?

— Майже завжди близько одинадцятої дзвонила мені в редакцію і запитувала, де я обідаю, і, як правило, ждала мене в ресторані.

— А далі?

Рабю одсунув тарілку й запалив люльку.

— Часто вона здибалася з кимось. Її фахом були інтерв'ю із заїжджими особами. Довгі, докладні, а часом справжні нариси, що друкувалися багато разів. Потім дзвонила мені знову або приєднувалася до мене в нашому улюбленому «Клошетоні» на вулиці Маріньян. Між сьомою і восьмою там сходилися своєю компанією — чоловік десять-дванадцять.

— А обідали вдвох?

— Рідко.

— Додому поверталися пізно?

— Фактично майже ніколи до першої години ночі. Найчастіше о другій або третій.

Рабю сказав, підсумовуючи:

— Отже, у вас не було сімейного життя. А присяжні, хоч як би вони там не гуляли, шанують його. Досить поговорити з ними про це за тарілкою супу, щоб розчулити їх.

— Ми супу ніколи не їмо, — холодно заперечив Ален.

— Завтра вашу дружину переведуть в Пті-Рокетт. Я її там навідаю. Ви теж можете попросити дозволу на побачення, проте сумніваюсь, щоб на даному етапі слідства вам його дали.

— А що газети?

— Хіба не читали? Поки що вони залишаються стриманими. Ви в Парижі відома особа, і вони не насмілюються заходити надто далеко. До того ж і ваша дружина журналістка.

Посиділи в буфеті ще хвилин з десять, потім перейшли внутрішній двір і опинились на ганку. В коридорі прокурорського нагляду під дверима з номерними табличками дожидали арештанти в наручниках. Кожного охороняло двоє поліцейських.

В глибині виднілися купки фоторепортерів і журналістів. Рабю знизав плечима:

— Цього треба було сподіватись.

— Учора вони заявились до мене додому.

— Знаю, я бачив фото в газетах.

Спалахи магнію. Штовханина. Постукавши двічі-тричі її двері, адвокат поважно зайшов до кімнати, пропускаючи Алена вперед..

— Даруйте мені, друзяко. Я не хотів би, щоб зустріч мосьє Пуато з дружиною відбулася під дверима вашого кабінету, в присутності журналістів і фоторепортерів. Але, здається, ми прийшли надто рано.