Читать «Тюрма» онлайн - страница 25

Ален пошукав очима метра Рабю, але ніде за столиками, за якими сиділи люди, чекаючи післяобіднього розгляду справ, й тихенько розмовляли із своїми оборонцями, його не було.

— Ви замовляли столик?

— Ні, я чекаю на метра Рабю.

— Будьте ласкаві, сюди.

Його всадовили біля вікна за улюбленим столиком Рабю. Та ось він побачив і його, кремезного, гладкого, що так навально йшов, наче до залу судового засідання. В руках — ні портфеля, ні паперів.

— Ви вже щось замовили?

— Ні.

— Для мене м'ясо по-англійськи і півпляшки бордо.

— Мені те ж.

Вираз обличчя метра Рабю був похмурий.

— Як там вона?

— Незворушна і вперта. Якщо додержуватиметься подібної тактики на суді, присяжні запроторять її на максимальний строк.

— І все мовчить?

— Коли Беніте запитав, чи визнає вона себе винною в убивстві, тільки й обмежилась односкладовим «так». Коли ж він спитав, чи вона вже наважилась на вбивство, коли вранці брала револьвер, відповіла, що в той час ще не була впевнена в цьому і що це рішення прийшло пізніше.

Їм принесли холодне м'ясо й вино, і вони на якийсь час змовкли.

— Беніте терплячий хлопець і добре вихований. Він виявив щодо неї рідкісну поблажливість. Я на його місці дав би їй доброго ляпаса.

Ален мовчки ждав продовження, але в його темних очах спалахнули іскорки гніву. Він добре знав Рабю, його грубість, яка в значній мірі і сприяла його успіхові в залах суду.

— Не розумію тільки, як вона досягла цього, але мала такий вигляд, наче щойно вийшла з перукарні. Зачіска — волосинка до волосинки, обличчя свіже, як після довгого відпочинку, костюм — наче тільки-но з-під праски.

Зелений костюм, який вона пошила менше трьох тижнів тому.

— І прийшла туди наче з візитом. Беніте — нагорі. Ви знаєте, напевно, оті старі приміщення нагорі, модернізація їх поки що не торкнулась. Саме там кабінет Беніте. Пилюга, теки із справами просто на підлозі. І вона в цьому безладді справляла враження світської дами, що прийшла з візитом, дами, яка боїться забруднитися. Беніте наполегливо намагався з'ясувати мотиви злочину. Але вона обмежилась одним реченням: «Я ненавиділа сестру все життя». На це він цілком резонно зауважив, що ненависть ще не підстава для вбивства. Вона відповіла: «Це залежить від обставин». Я зажадаю, щоб її піддали психіатричній експертизі. Та, на жаль, жодної надії, щоб її визнали неосудною, нема.

— Авжеж, — нерішуче перебив адвоката Ален. — Мур-мур завжди була дещо примхлива. Я казав їй іноді, що вона схильна до несподіваних вчинків. Немов кошенятко, яке спокійно муркотить собі біля каміна і раптом, ні сіло ні впало, кидається в інший куток кімнати. Через те я й прозвав її Мур-мур.

Рабю незворушно дивився на Алена, пережовуючи шматок холодної яловичини.

— На цьому не зіграєш, — кинув він, немов його співрозмовник сказав якусь дурницю. — Слідчий намагався з'ясувати, чи діяла вона з ревнощів, але вона навіть губ не розтулила. Єдиною відповіддю було мовчання, що перейшло майже в презирство.