Читать «Тюрма» онлайн - страница 15
Жорж Сіменон
Ален чув, як спинився ліфт, але ждав, поки Бланше подзвонить. Той ще якусь хвилину постояв на площадці, чи. то вагаючись, чи то для пристойності.
Нарешті пролунав дзвоник, і Ален не кваплячись пішов до дверей. Він не простягнув руки, зять — теж. Пальто зятя було вкрито крапельками дощу, а капелюх геть намок.
— Ти сам?
Скидалося на те, що він не довіряв. Он зараз піде перевірити, чи не підслуховує хто в спальні, у ванній або на кухні.
— Кажу ж тобі, сам.
Бланше не скидав пальта, не випускав капелюха, розглядаючи пляшки й склянки.
— Що ти їм сказав?
— Нічого.
— Проте щось же треба було відповідати на їхні запитання. Якщо ти вже погодився прийняти журналістів…
Всі Бланше, батько й три сини, були високі, широкогруді й плечисті. І вгодовані, але до такої міри, щоб мати статечний вигляд. Батько двічі був міністром. У свій час стане міністром і той чи інший син. Всі вони поглядали на людей згори вниз і, очевидно, вдягалися в одного кравця.
Чоловік Адрієни скинув нарешті пальто, повісив його на стілець і, оскільки Ален ладнався випити, поквапився підмовитись.
— Мені не треба, дякую.
Запала довга мовчанка. Поставивши склянку на столик біля крісла, Ален машинально попрямував до заскленої і тіни, вкритої безліччю краплинок дощу, потойбіч якої мерехтіли вогні Парижа. Раптом він помітив, що стоїть, притиснувшись лобом до холодної шиби, і відсахнувся. Хіба не такою ж була поза Мур-мур на Університетській вулиці біля трупа Адрієни?
Бланше нарешті сів.
— Послухай, що тебе примусило приїхати до мене цього вечора?
— Гадаю, нам треба домовитися.
— Про що?
— Про те, які даватимем свідчення.
— Але ж нас уже допитували.
— Що торкається мене, то лише поверхово. Допитував помічник комісара, який не хоче ускладнювати собі життя. Однак завтра чи післязавтра нас допитуватиме слідчий.
— Звичайно.
— Що ти казатимеш йому?
— Що нічого не розумію.
Бланше спрямував на Алена погляд, в якому скупчилися водночас і страх, і гнів, і презирство.
— І все?
— А що я можу казати ще?
— Жакліна вибрала собі адвоката?
— Здається, вона накинула це мені.
— І кого ж ти вибрав?
— Поки що не знаю.
— Адвокат буде всіляко захищати свою клієнтку.
— Сподіваюсь.
— Всіма засобами.
— Гадаю — так.
Ален під'юджував зятя. Він не міг терпіти його, а сьогоднішня поведінка Бланше викликала огиду.
— Яку ж версію він висуне для захисту?
— Це вже його справа, проте не думаю, щоб він обрав версію самооборони.
— Що ж тоді?
— А що б ти запропонував?
Бланше вимовив з пафосом:
— Ти забуваєш, що я чоловік жертви!
— А я чоловік жінки, якій доведеться більшу частину життя просидіти в тюрмі.
— З чиєї вини?
— А тобі це відомо?
Знову мовчання. Ален запалив сигарету і простягнув портсигар зятю, але той заперечно похитав головою. Як підійти до всього, не принизивши своєї гідності? Бо в голові у Бланше крутилася лише одна думка, певніше, запитання, і він шукав нагоди поставити його.
— Комісар запитав мене, чи ми жили в злагоді…
Ален кинув на зятя іронічний погляд.