Читать «Ежені Гранде. Селяни» онлайн - страница 9

Оноре де Бальзак

У другому й третьому розділах, здається, неподільно панує штативне ставлення до селян і співчуття до поміщика, який страждав від них. «Війна», про яку йшлося, це головним чином війна багатого землевласника з селянами. Мовчазна, повсякчасна, непримиренна, вона дуже гостро постає вже в другому розділі. Ось місцевий селянин, дід Фуршон, бере гроші в довірливого міського жителя Блонде, щоб на його очах і навіть за його допомогою спіймати в річці видру. Але видра чомусь не ловиться, і Блонде згодом дізнається про «глибоку підступність» селянина, який його просто пошив у дурні. А в третьому розділі, показуючи сільський шинок Тонсарів, автор характеризує його як «справжнє гадюче кубло», де «підтримувалась невсипуща і отруйлива, палка і діяльна ненависть пролетаря і селянина до хазяїна і багатія» — до графа Монкорне. Мета Бальзака — показати в романі, наскільки глибока і споконвічна ця «інстинктивна класова ненависть», яку він аж ніяк не засуджує. Один із відомих радянських бальзакознавців В. Р. Гриб писав, що, з погляду Бальзака, «Народ відносно вищий у моральному розумінні, ніж привілейовані класи. Але й народні маси у своїй боротьбі проти експлуататорів керуються зовсім не книжними міркуваннями справедливості й гуманними ідеалами, а вельми прозаїчним прагненням благ земних, грубими егоїстичними інтересами».

Село постає перед читачем у всій різноманітності селянських типів. Не можна не відзначити, що часто Бальзак малює їх зовні бридкими, навіть страшними, — так що Ганська, яка зображувала селян у вигляді розлючених звірів, до певної міри спиралась на подібні характеристики Бальзака.

Цей бальзаківський прийом іще доречний при зображенні персонажів негативних, як-от шинкар Тонсар з «червоним, як цегла, обличчям (…), з придавленим лобом і важко відкопиленою нижньою губою». Проте іншим разом Бальзак малює непривабливу зовнішність селянина просто через те, що йому самому доводилось бачити схожих людей. Такий, наприклад, Вермішель — «вогненна пика з надмірно розбухлими рисами від безперервного пияцтва». До того ж він іще й кривий, а «завжди скуйовджене руде волосся і борода, наче в Юди, надавали Вермішелеві страшного вигляду, хоч насправді він був зовсім плохий». І таких прикладів багато.