Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 99

— Отже ви вірите, що вам удасться з часом завоювати весь Крим? — вражений почутим, запитав Теренс. — Але ж це авантюра, якої світ не знав!

— Кажу ж, шановний гер Реттіген, що на нашому боці безсмертний орден «Чорне сонце». У нього мільярдні кошти і нездоланна сила. — Магістр хитрувато посміхнувся: — Ми потрібні нашим патронам в Німеччині. Дуже потрібні!

Теренсу стало зимно від почутого, і його маленька, напоєна холодом келія здалася йому схожою на могильний склеп. Він через силу проковтнув слину, спазми здавили йому горлянку.

— Шановний гер Магістр, — сказав він дрижачим голосом, — я здогадуюсь, чого ви хочете від мене. Ви хотіли б встановити через мене зв’язок з моїм батьком, Президентом «Мажестік-12». Авжеж?

— Хотіли б, містер Реттіган, — підвівся в урочистій строгості Магістр і відверто мовив: — Наші мюнхенські благодійники починають втрачати в нас віру. Кінчилася «холодна війна», і вони розуміють, що Крим не завоюєш. Проте є сили могутніші за них.

— Космос?

— Так, «чорний космос» стоїть на нашому боці, «чорний космос» уже кілька разів посилав сюди своїх посланців.

— Живих інопланетян? — не повірив Теренс.

— Майже живих. Себто над нами зависали їхні HJIO, я одразу відчував їхню присутність, виходив з печер і бачив ті страшні апарати. Кажу: апарати, бо щоразу прилітало по кілька дивних химерних потвор непевної форми. Вони сяяли як чорти, опускалися майже до землі, і ми чули в собі їхній голос. А точніше — їхню думку, їхнє веління.

— Чого ж вони від вас хочуть?

— Щоб ми існували. Просто існували. Для них цього досить. І були готові до їхньої нової появи.

— Не розумію, яка вам користь від них?

— Колись ми станемо виконавцями їхньої волі на землі. В годину їхнього повного торжества.

— Над ким?

— Не знаю… Це для нас найтяжча загадка. Десь в небесних просторах точаться запеклі бої. Якщо вони переможуть, прийде нова ера. Ми мусимо просто чекати.

— Ясно, — здогадався Теренс, відчувши, як в ньому піднімається хвиля страху. «Сірі HJIO» були найстрашнішим поріддям Космосу.

— Дуже вас прошу, містер Магістр, не приневолюйте мене до співпраці з ними. Я уже ввійшов в інший контакт з іншим Космосом.

— Нам це відомо, — мовив строго Магістр. — «Сірі» нещодавно передали нам інформацію, що ви, містер Теренс Реттіган, стали посланцем Сиріусу на Землі. І тому я навмисне послав своїх людей, щоб захопити вас. Не бійтеся, я не вчиню вам кривди. Бо якщо по чесному, то ви такий же нещасний і безвільний раб Космосу, як і ми всі. — Магістр зробив важку паузу, тугіше затягнув на собі білий пасок. — Тільки тепер я збагнув, містер Теренс, що життя наше на землі — ніщо. Порожній нуль! Ми всі в їхній владі. «Сірі» і «білі» HJIO панують над нами, вони наші боги. І, чесно кажучи, я молюся в душі, щоб ваші «білі» розчавили наших «сірих». Інакше нас жде страшний кінець!

Магістр схилив голову, і з ритуальною строгістю залишив келію Теренса Реттігана.

Старий барон Реттіган складав речі перед відльотом в Штати. Тяжке лихо — викрадення сина — розчавило його. Нічого нового досі не з’ясувалося, невідомо, хто його викрав, куди його завезли, може, вже й замордували десь у горах а чи втопили в морі. Була, правда, сподіванка, що міліція докопається до бандитів. Віруня щодня прибігала до старого в готель, розпитувала, чи немає якихось вістей, якогось дзвінка? Мали уже викрадачі поставити свою вимогу. І, на її думку, вони її безпремінно поставлять. Але коли то буде? Чи дождеться її старий барон Реттіган?