Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 98

— Вірю вам, майне герен, що ви виконаєте доручену вам Богом місію. — Магістр зробив важку паузу. — І все ж будемо обережними. Обережними і мудрими. Час великого терору ще не настав. А коли настане… тоді Україна і вся Європа, і Америка зрозуміють, що з нами треба рахуватися. Прозіт, майне герен! За Великонімеччину! За славу остготів!

Що ж, великий Магістр кримського ордену змушений дійти висновку, що йому не минути відвертої розмови з бранцем. Надто інтелігентна він людина, щоб підкупитися на всілякі «лицарські» і «остготські» теревені. Напівіржаві германські мечі йому теж не заб’ють памороки. Проте він, великий, принаймні, дуже здібний художник, не позбавлений честолюбства. І якщо погомоніти з ним з усією щирістю, якщо показати йому шлях до слави…

Магістр вирішує сам почати розмову. Ось і печера художника Теренса Реттігана, завішений військовим плащем вхід, в печері яскраве сяяння неонової лампи. (Здобути електрику Магістрові було непросто, але він цю проблему подужав).

Теренс сидить на стільчику біля стола, щось читає.

— Ах, це ви, гер Магістр! — зривається на ноги Теренс і підсовує йому другий стільчик. — Радий бачити вас в моїй скромній келії. Сідайте.

Магістр опускається на незручне сидіння. Млявим рухом розсупонює на собі пасок і відкриває поли білого халату. Під ним… звичайнісінький спортивний костюм.

— Не дивуйтеся, гер малер. Я — історик за фахом. І розумію смисл наших готських ігрищ. Ми хочемо розширити наш вплив на весь Крим. Привнести сюди німецьку культуру, відродити славу древніх готів, наших пращурів.

— І ви вірите, що вам вдасться взяти під свій вплив цілу автономію — Крим? — здивувався щиро Теренс. — Але ж це авантюра. Вас всіх заарештують. В кращому разі вишлють, як порушників нашої конституції. Себто — української, — поправився Теренс.

— Ми нічого не збираємося порушувати.

— Але ці ваші таємні гроти, ця німецька атрибутика, в якій повно фашистських символів… Боюся, вони накличуть на вас біду, гер Магістр.

— А я не боюся, гер Реттіган. Кажу ж, на нашому боці безсмертний орден «Чорне сонце». Він порвав з нацизмом. Він — сам дух Німеччини. До того ж мушу вам щиро сказати, що нас підтримують певні німецькі кола, банки, промисловці, деякі політики. В ордена «Чорне сонце» є приваблива ідея! — патетично вигукнув Магістр. — Орден зібрав кілька мільйонів марок серед своїх шанувальників і утворив групу лицарів-тевтонців — ви їх сьогодні бачили у великому залі-гроті — тевтонці вирушили під виглядом туристів в Крим, пробралися до печери, проникли в найзатаємніші її глибини, поряд знайшли ще кілька таких печер, утворилося ціле печерне місто, мене обрали за старшого, себто Магістром, із Мюнхена найдішли відомості, що наша фактично хлоп’яча забавка декому дуже сподобалася, і їй надали грізне політичне значення. Тепер ми певні — у нас є високі покровителі, їх воля стала для нас законом, їхні нелічені грошові суми відкрили перед нами дорогу до шалених планів…