Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 95

Зараз господар — він прямо представився «Магістром ордену «Чорного Сонця» — раптово подобрішавши на лиці, переходить до іншої тактики. Він просто і привітно подає Теренсові руку зі словами:

— Яке щастя, що ви з нами! Я був певен, що ви почуєте голос титанів, голос своїх предків. І тому ми тішимося з вашого приходу до нас, дорогий містер Теренс Реттіган, син славнозвісного володаря «Мажестіка-12» Пауля Реттігана.

Магістр поважно підводиться, поважно затягує на собі пасок білого халату і рушає до прикритого військовим плащем входу в грот. Теренс, обезволений і спустошений, іде за ним. Вони посуваються напівтемним печерним проходом. По-суті, це все та ж єдина, на довгі гони печера, похмуре підземелля, у ньому склеписта стеля, у ньому сяють пекучі лампи, у ньому по кутках примарні постаті людей в плямистих комбінезонах зі зброєю в руках.

Та ось вони вступають в інше приміщення. Це вже зал, справжній, величний зал в стилі середньовічного лицарського замку. Тут на стінах розвішені бронзові щити, схрещені мечі і алебарди, пучки стріл, якісь чорні стяги із відвертими нацистськими символами і знаками. А далі — широкий стіл і за ним — кілька постатей в лицарських обладунках. У справжніх сяючих панцирах і кольчузі.

«Боже, куди я втрапив? — ворушиться в терен-совій голові квола думка. — Орден хрестоносців чи вищий синкліт римського папи?».

Він підходить до них. Зовсім близько. Вдивляється в їхні обличчя. Вони теж пильно дивляться на нього. Один з лицарів вказує йому на дубову лаву поруч себе, говорить до нього, мішаючи англійські і німецькі слова:

— Не дивуйтесь, це не сон, не марення. Ви — Містер Реттіган. Так? Ми ваші вірні поплічники. Ми знаємо, що ваш батько Пауль Реттіган свого часу належав до верхівки славного рейху, був тевтоном і ним зостався. — Лицар важко підводиться, в його очах проблискує зухвала відвертість. — Не дивуйтесь з наших лицарських обладунків. Це — героїчна забава, це спомин про наших предків. Головне в наших душах і в наших намірах.

— Які ж ваші наміри? — не втримався від цікавості Теренс.

— Велика Німеччина! Великий готський дух! Великий закон вірності нібелунгів! — промовляє плечистий німець з хитрим полиском у очах. І ми вдячні великому Магістрові… — поклон в його бік, — який знайшов спосіб запросити вас до нашого храму. Ми всі, що зібралися в цій священній кримській печері, вважаємо її за наш храм і тут молимося за нашого древнього германського Бога. — Він зненацька викидає вперед руку в гітлерівськім салюті і гарикає з видимою насолодою: — Зіг хайль! Зіг хайль!

Більше ніяких пояснень не треба. Теренс слухняно вмощується за масивним дубовим столом, йому підсовують масивну полив’яну таріль, дають в руки масивний ніж у формі древньогермансько-го меча, і він починає трапезувати разом з усіма.

Невдовзі до залу входить Магістр у білому ламаїстському халаті і чалмі брамана на голові. Він уже розвеселений, браманьска пихатість з нього геть злетіла.