Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 94

Дедалі більше військових, усі в плямистій камуфляжній формі, всі із зброєю, з автоматами, тесаками, в чудернацьких шоломах колоніальної доби, всі кудись поспішають, до чогось прагнуть. Що за дивний народ! Чому вони такі зухвало-веселі? З ким заміряються воювати? Ясна річ, це бандитська армія, але чому саме тут, в підземних печерах Криму? І чому влада великої України дає їм право тут угніздюватися, раювати, почувати себе справжніми володарями?

За старшого виявився темно-смаглявий, високого зросту афганець. Він ввічливий, вбраний у дивний костюм якогось індійського факіра з чалмою на голові. Припросив Теренса у свій кам’яний грот. Всі стіни в ньому завішані килимами, на столах радіоапаратура, якісь електричні пристрої, екрани, купи газет, паперів.

Припрошує сідати в крісло. Говорить гарною англійською мовою:

— Ви повинні вибачити нам цю акцію викрадення, містер Реттіган. Але іншого виходу в нас не було. Тільки ви можете допомогти нам подужати нашого спільного ворога: Росію і Україну.

— Не розумію, з ким маю справу? — питає стримано Теренс. Він стоїть в самій білій льняній сорочці і шортах, йому зимно, аж пробирають дрижаки.

— Ви маєте справу з орденом «Чорне сонце».

— Знайома назва. Хоча, здається… давно забута в Європі, — намагається згадати Теренс. — Так називалася елітна група гітлерівського ордену, чи як його — «Чорного ордену» СС! Це були затяті нацисти-головорізи.

— Не головорізи, а патріоти Німеччини, істинні тевтонці, яких згуртував у «Чорному сонці» сам фюрер під проводом свого вірного Генріха Гіммлера.

«Що він меле? — вжахнувся Теренс. — Типовий азіат з розкосими очима. І до того ж у цій сміховинній індійській хламиді».

Господар гроту з гідністю провів долонею по гостренькій борідці і все з тим же суворим пафосом вів далі:

— Мій дід воював в Берліні до останнього дня рейху. Він був тібетським ченцем, якого фюрер запросив до себе, вірячи у велику силу тібетського магічного знання і тибетської космічної енергії. Я продовжую віру мого діда-ченця. Він разом з небагатьма вирвався з оточеного більшовиками Берліну. Але досить про це. Вас чекають. Ходімте.

— Пробачте, я нікуди не піду… я протестую! — дозволив собі вигук обурення Теренс Реттіган, син наймогутнішого мільярдера світу і друг української жінки Віруні.

— Ні, це я протестую! — якимось майже глибинним голосом мовив господар гроту. Його очі налилися кров’ю, в них зблисло щось сатанинське. — Слухайте мене уважно… наказую вам: слухайте мене уважно!..

У Теренса пройшло холодом по душі, все тіло його обезволилось, і він відчув себе кволим і упокореним. Уже не міг мовити ні слова, видати ані звуку. Повільно, мов сновида, підвівся з крісла, опустив голову і покірно, голосом слуги мовив:

— Якщо ви так вважаєте, я вас слухаю і покоряюся вашій волі.

В цю мить він ще не знав, що в жорстокім двобої стихій добра і зла, який одвіку точеться на землі і в Космосі, йому на коротку долю секунди випало стати мимовільною жертвою великого сатанинського зла. Не знав і того, що повелитель підземного царства володів неймовірною гіпнотичною волею, його слово могло володарювати і вести за собою, його голос був дужчим за окрик долі.