Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 82

Тим часом шлюпка вже при борті білого корабля. Елегантний трап з крутими східцями, пружне поруччя, легка гойдавиця, голуба прірва під ногами… Баронові Реттігану робиться млосно, він ледь піднімає ноги, вище й вище, врешті, він уже на борту лайнера, бачить уникливі погляди чужої команди, бачить капітана в розкішному (також білому) мундирі. А затим усе, як належить у таких випадках: капітанська каюта, величезний круглий стіл, якісь папери, якісь документи, все акуратно підшите, в усьому залізний порядок. І ось уже капітан-лейтенант Ґудзь дивиться через стіл на барона Реттігана, зводить безпорадно плечима.

— Я не бачу тут нічого протизаконного, пане барон.

— Але ми повинні переконатися…

Тут втручається капітан у своєму сяючому мундирі.

— Хто ви? — досить арогантно звертається він до Реттігана. — Ви цивільна особа і не смієте порушувати морські закони!

— Я представляю Сполучені Штати… Даруйте, я барон Реттіган, Президент ордену «Мажестік-12», якщо ви знаєте про такий.

У капітана досить глузду, щоб осягнути серйозність ситуації. Хто ж не знає грізного ордену «Мажестік-12»! Він низько схиляє голову і просить вибачення у містера Реттігана. Вся команда корабля готова поштиво служити великому ордену і її президентові. Ніяких порушень на кораблі немає. Перевезення фруктів і всякого дріб’язку, про що митним органам України буде подано відповідну декларацію.

— Ми хочемо збути на курортах Криму кращі апельсини, — привітно усміхається капітан, погладжуючи свою гостреньку борідку. — Сподіваюся, митна служба Севастополя чи Ялти не сприйме солодкі плоди за ядерні боєголовки?

Одначе Реттіган відчуває якусь фальш.

— Хочу вірити вам, містер капітан, — говорить він, дивлячись з підозрою в бронзово смагляве обличчя капітана. — Але хочу вірити також, що містер капітан дасть нам змогу переконатися в цьому на власні очі.

Їм дають таку змогу. Каплей Ґудзь і барон Реттіган в супроводі капітана спускаються в трюмне приміщення. Тут цілковитий порядок. Всі трюмні відсіки завалені, а точніше — акуратно заставлені ящиками з цілком мирними апельсинами і цитринами. Стюарти в блакитних кітелях пояснюють, що і як, показуючи документи і всілякі сертифікаційні посвідчення.

Доводиться вірити. Капітан з толерантною посмішкою запрошує всіх до себе в каюту на товариську каву. Час у нього є. Хай вибачить їм командир сторожового корабля за затримку і надто ретельне влагодження формальностей. Прозіт, панове! Можна підняти навіть келих за мир і віру в Аллаха, за добру далеку Америку, за…

Йому не вдається домовити свій тост, як в каюту, в її бронзово-золотистий блиск і розкіш, зненацька вдирається істеричний вереск:

— Нема тут Аллаха! Нема тут віри!

На порозі стоїть опецькуватий чоловічок у мундирі морського офіцера. Кошлаті чорні брови видають в ньому турка. Він іде навкруг столу, наближається до капітана і тепер уже кричить йому в лице: