Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 77

Через дві години, коли вже почало смеркати, вони подзвонили до одного з флотських офіцерів Севастополя і на гарній російській мові сказали йому про своє прибуття. Подальшу їхню балачку космічний Розум встиг зафіксувати. Ось вона:

«— Ми хочемо передати вам адресу, по якій вам, шановний товаришу, належить через п’ять днів забрати пакунок і в ньому все те, що вам було обіцяно під час перебування у вічному місті (себто в Римі).

— Мене цікавить зараз не пакунок і не вічне місто, а ваша спромога виконати намічений нами план. Скільки чоловік прибуло до Севастополя?

— Нас двоє. Проте це не значить, що в акції візьмуть участь лише дві особи. Нам треба виконати великий обсяг робіт, перенести масу потрібного матеріалу і найперше — перевірити готовність тих, хто за високу винагороду зможе здійснити найтяжчу місію в своєму житті. Ви пам’ятаєте, про що мова. Вони повинні бути досконалими пловцями, витривалими спортсменами, мужніми завзятцями, щоб виконати головне — зустріти своїх друзів і привести їх до об’єкту. Сподіваємось, що ви знайшли таких достойних людей.

— Не тільки знайшли. Вони з нетерпінням чекають на ваше прибуття.

— І вони зможуть подолати уплав тяжку відстань?

— Так, зможуть. Одне тільки неясне: як і де вони зустрінуть в морі своїх друзів-спортсменів? Чи будуть відкриті сітчаті ворота при виході з бухти? Чи не наразяться вони на випадковий прикордонний патруль?

— Ці проблеми мали влагодити ви. Всі інші деталі акції ми обмовимо завтра в робітничій їдальні. Все ясно?

— Ні, не все. Що буде вчинено з екіпажем? Він має загинути? Чи ви підготували для нього іншу долю?

— Доля екіпажу… про це якось забулося, товаришу. Повторюю: ми прибули для того, щоб привітатися з нашим старим другом, нашим бойовим товаришом «Джуліо Чезаре», якого нині перейменовано на «Новоросійськ». Хай йому спиться спокійно в ці останні ночі. Вічне місто посилає йому свої найсердечніші вітання!

А тепер, брати-земляни, робимо висновок. З цієї телефонної бесіди вам, мабуть, стало ясно, хто прибув в ту похмуру осінню ніч до Севастополя і негайно подав про себе звістку якомусь своєму агентові. Ви бачите, що в цій балачці дотримано суворих правил конспірації, не названо імен, не вказано характер акції, не згадується час її проведення. Є тільки одне: двоє прибули з Риму під російськими іменами, і почалася остання фаза тієї страшної операції, яка невдовзі забрала життя ледь не тисячі членів екіпажу «Новоросійська»… Забрала в неймовірних муках, в диких стражданнях, в темних залізних домовинах корабельного корпусу, де люди вмирали, задихаючись, в криках, прокльонах і стогонах.

Ви скажете: які люті були оті італійські терористи, яку жахливу кончину вони приготували для нещасних (ледве, призваних на військову службу!) моряків-чорноморців! Мабуть, і справді це були нелюди. Правда, вони лише виконали наказ свого старшого начальства, так само як начальство їхнє виконало давнішню команду дуче Муссоліні. При спуску лінкора «Джуліо Чезаре» на воду він начебто пророкував йому саме таку мученицьку смерть, кинувши фразу: «Хай він перемагає, або хай умре в стражданнях».