Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 73

Згадалася розмова з сином-художником, який мав нагоду глянути в вічі самому космічному Богові. Зараз тільки з ними, з «космічними братами», — твердо заявив син. їхні попередження, їхній порятунок — то єдиний шлях порятунку і для нас. Де він зараз, Теренс? Негайно побачитися і негайно щось вирішувати.

Ось і дзвінок, наче син почув батькові думки. Одразу проінформував батька про засідання Президентів. Ситуація не з кращих, мабуть Москва й Київ захряснуть в довгих перетрактаціях, перспектив на спільні дії поки що не видно. І, мабуть, Києву доведеться брати справу в свої руки.

— Якщо хочеш, батьку, я познайомлю тебе з українським Президентом, — ' гукнув бадьоро в трубку син. — Приїжджай на «Салют». Він буде тут.

Старий підвівся з крісла. Синів голос його трохи збадьорив. Схопив першу ж машину на вулиці і помчав до причалу. Вартові при вході на базу, побачивши солідну перепустку з підписом самого командувача, виструнчилися перед американцем. Віруня і Теренс чекали його біля трапу.

— Тату, — кинувся до старого Теренс, — Президент уже тут. За півгодини розмова з Космосом.

— Дай мені поцілувати руку цій милій дамі, — потягнувся до Віруні старий Реттіган. — І якщо можеш, на кілька слів… Мадам, ви нам вибачте. Дуже важлива справа, — пошепки став переповідати події дня Пауль Реттіган. — «Мажестік» бунтує, їм мало банків і мало крові. Не хочуть визнавати союзу з Росією. Вирішуй, як бути? Ти — майбутній Президент ордену!

— Тату, я покохав оцю жінку, — кивнув на Віруню Теренс. — І готовий заради неї віддати всі президентства світу. Що ти хочеш від мене, тату?

— Вирішуй, як нам бути: оголошуємо війну Союзу Східних Держав чи ні?

— Я ні з ким воювати не хочу, тату.

— Але ти Президент «Мажестік-12», в твоїх руках мільярди. Я боровся за них все своє життя.

— Любий татусю, я лишаюся тут.

— Що? В цій варварський країні? Ти, який маєш двадцять вісім мільярдів доларів на своїх рахунках? І відмовляєшся від такого багатства?

— Мені вистачиь тих акцій, які я поклав в женевські банки. І взагалі, це вельми непристойно шепотітися отак в присутності жінки. Міс Віруньо, я перепрошую, ходімте до командира корабля. Серж, мабуть, заждався нас в ходовій рубці.

Серж був не в рубці. Серж сидів у своїй каюті з високими гістьми — Президентом України і його дружиною Людмилою Іванівною. Чекали сеансу розмови з «космічним братом», обіцяної рівно на шосту вечора. Червоно-багряна куля була уже відкрита, її палюче око втупилося в півморок каюти.

Гості знали, що розмова буде по-суті мовчазною, кожен має почути колос Космосу у собі, в своєму серці і в своєму розумі. Іншого контакту поки що не було.

Тихенько ввійшли Віруня й син та батько Реттігани. Ясно, їм було дозволено бути присутніми на сеансі. Вони сіли на койці і завмерли. Віруня непомітно зиркнула на Президента. Вираз обличчя мав ледь іронічний, ледь зверхній. Але ображати господаря не хотів. У кожного свої дивацтва. Послухаємо й Космос.

І враз багряне око нервово затріпотіло. Потім наче пригасло. І миттю запалахкотіло кривавим, вимогливим багрянцем. Президент зсупив брови, стиснув губи. Тиша була довга, в ній пробивалися далекі голоси з палуби, кроки, шуми моторів. Кривавиця в багряному оці густішала і зненацька озвалася в душі Президента рівним голосом.