Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 71

Російських Президент стримано сміється: чортівня якась! Космічні сили, часова діра, добрі духи!.. Він не вірить у такі дивацтва, він переконаний тільки в силу атома, в неподужність ядерної зброї, в раціональність державної політики.

Йому заперечують. Мовляв, з’явилися нові факти й свідчення, і вони змушують по-новому оцінювати давні аксіоми. Російський Президент байдужно відмахується: він не вірить! Росія була й лишиться незрушним бастіоном стабільності. Антитерористична кампанія на Кавказі майже завершена. Союз Східних Держав не має сил (та й бажання) виступати проти Світового Атлантичного Бастіону. Такі балачки умисне роздмухуються панікерами і авантюристами. А вибух у штабі Чорноморського Флоту… то й що? Росія вистояла не таке. І цю трагедію вона зуміє подужати.

Тут Віруня просить слова, і не чекаючи дозволу, несміливо відводиться з-за столу. Чоловіки насторожуються. У російського Президента іронічно звужуються очі. Що вона хоче сказати, ця мила, дещо зафантазована жіночка? Полякати їх поганими прогнозами? Гаразд, хай говорить.

— І я скажу, скажу, товариші Президенти і адмірали, — знаходить у собі мужність Віруня. — Не всі з вас повірили в те, що пережив мій дідуля і ви, Вікторе Степановичу, на своєму славному «Салюті». Але то було в минулому. Я ж мушу сказати вам про те, що доля «Салюту» була попередженням. Послухайте востаннє. І послухайте «космічного брата». Так, я розумію, це абсолютно комічно і наївно, це просто казочка для дітей. Та що ж я маю зробити, коли це правда?

— Конкретно? Яка правда? — роздратовано кидає Президент Росії.

— А ось яка, — прямо, з викликом дивиться йому в лице жінка. — Ми всі на порозі великого лиха. Дуже великого лиха! І про нього вас попереджають «космічні брати». — Віруня глибоко вдихає в себе повітря, лице її блідне, жили на тоненькій шиї напружуються. — До нашого кримського берега наближаються кораблі… ви мусите зупинити їх і самі пересвідчитися: ті кораблі везуть біду! Замасковану біду! В їхніх трюмах — тисячі терористів, бандитів, озброєних зарізяк, на їхніх палубах замасковані ядерні гармати… Ви можете думати що завгодно про мене, про дурну, наївну жінку, яка лякає вас, наганяє жах на ваші мужні серця. Зупиніть їх! Доки не пізно, зупиніть їх, благаю вас, панове президенти і адмірали!

Президенти міркують по-різному. Російський не хоче вірити в усі ці жахи й наслання, йому не страшні бандити з їхніми погрозами, з їхніми ядерними пристроями на замаскованих кораблях. Росія все подужає, Росія — то велич і могуття!

У Президента ж України більше чуття обережності, чуття нормального глузду. Надто після скаженого вибуху в штабі, хай і в російському. Тому український Президент готовий вжити застережливих заходів. Зрештою, ідеться про недоторканість української землі, українського Криму.

Коли після наради Президент грізно-суворої, непоступливої Москви покидає кабінет, український лідер бере за лікоть Віруню і просить її дати йому додаткові відомості. І Віруня розповідає йому про все з самого початку, від того моменту, коли одного дня додому повернувся її дідусь Серж Сікора, дідусь, якому на вигляд не даси і двадцяти двох років! Розповідає про її знайомство з бароном Реттіганом, батьком її давнього, ще з американських часів друга Теренса, і як вона з Теренсом провідала одне гірське селище, провідала в суто приватній справі (не скаже ж вона Президентові про їхнього малюка!), провідала з добрим почуттям і вірою в щастя їхньої майбутньої сім’ї, але по дорозі назад вони втрапили в пастку до бандитів. Теренса смертельно поранили. І тільки дивом, завдяки втручанню космічних сил він лишився живим. І затим сталося ще більше диво, диво їхньої зустрічі з «космічним братом» в їхніх підземельних володіннях, на самому дні моря…