Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 69

Отут терористи (ясно ж, що підіслані Союзом Східних Держав!) і дали маху. Як було ними заплановано рвонути по узгодженому плану, в хвилину відкриття спільної наради, так вони й рвонули. А як саме це їм вдалося — чи з допомогою годинникового механізму, чи з допомогою радіопристрою — хай докопується спецвідділ. Зараз же обидва президенти — російський і український — забувши й про обід, заборонивши проведення всяких урочистих прийомів і зустрічей, фанфар і дефіляд, гарматних салютів і телетрансляцій, хутко сідають в якійсь досить скромній кімнатчині, запрошують до себе обох командувачів і ставлять перед ними одне питання: що тут діється? Чому Севастополь мимоволі перетворюється в найболіснішу точку в Європі?

Нічого певного не можуть сказати президентам командувачі флотів. Одне їм ясно: є в цій історії хтось, кому довелося відчути пряме зіткнення із подіями. Є й такі, котрі були пожовані цими подіями, кинуті на саме дно, потоптані, понищені. Наприклад, командир корабля «Салюту», нині контр-адмірал Віктор Степанович Севастьянов…

— Погукайте цього контр-адмірала! — пропонує український Президент. — Послухаємо бодай одну конкретну людину.

— Так це ж я, товаришу Президенте, — підводиться перед українським лідером командуючий російським ЧФ. — Я справді пережив чимало… Може, вам доповідали, що мій сторожовий корабель через п’ятдесят п’ять років повернувся в Севастополь…

— Ах, пам’ятаю, — сумно посміхається український Президент. — Страшна гра космічних сил, чи не так? І як ті сили поводяться зараз? Чи не їхніх оце рук справа — вибух?

— Довго пояснювати, товаришу Президенте. З ними я останніми днями не мав спілкування. На прийомі, так би мовити, у товариша Космосу побувала одна чудова жінка. Дивовижна жінка! Сьогодні ж вона прибула звідти.

— Звідки? — підключається до розмови Президент з Москви, невисокого зросту, худорлявий чоловік, років на двадцять молодший за свого українського колегу.

— Хай вона сама вам розповість, — з прихованою усмішкою відповідає Севастьянов. — До речі, вона тут, в приймальні.

Погукали Віруню. Впурхнула до кабінету в своєму рожевому платтячку, завмерла на порозі. Президенти і адмірали з приємністю оглянули її з ніг до голови. Дівча ж іще, який там космос. Але личко серйозне і губенята суворо стиснуті. Стріпнула нетерпляче головою, мовляв, що хотіли від мене? Запитуйте!

— Віруньо, — усміхнувся до неї контр-адмірал Севастьянов, — тебе щойно підібрали в морі разом з твоїм американським другом. Ти бачиш, яка у нас ситуація. Уже підривають наші штаби. Як ти гадаєш, Вірунечко, твої космічні друзі не мають до цього якогось відношення? А, може, у них є відомості, хто міг вчинити терористичний акт?