Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 40

Мали б уже іти по домівках. На жаль, капранг Севастьянов почув від свого татуся те, до чого ці два дні готувався в душі. Дружини його вже давно не було на світі, вмерла ще по війні, коли у спецвідділах і в Міністерстві державної безпеки закрутили безглузду історію «зради» її чоловіка, й почалися виклики, допити, підслухування, погрози, мало не звинувачення її самої в таємних зв’язках зі зниклим капрангом Севастьяновим. Власне, сім’єю Віктора Степановича був тепер лише його син — контр-адмірал.

— Твій старий дім давно знесений, батьку, — сказав контр-адмірал.

— Гаразд, якось доживу вік, — криво посміхнувся капранг Севастьянов і статечно розгладив козацького вуса. Мовляв, підемо до сина, але свою батьківську гордість знаємо! Зробив крок до дверей, аж раптом щось зупинило його. Він ніби наслухався до чогось у собі. — Стоп! Я думав, прокрутимо цю річ іншим разом, але нас, здається, викликає космічний Брат… Може, я помиляюся… Прошу вас, сідайте всі. І хай це вас не лякає. Те, що ви почуєте зараз, може, найдивовижніше, найстрашніше і найпрекрасніше, що ви чули в житті.

Від його слів повіяло холодком. Щось наче відсторонене, далеке змигнуло на його обличчі. Підійшовши до дверей, він щільно причинив їх, і повернувся до столу. Сів на стілець. Руки його простягнулися до якогось опуклого предмета, що лежав, накритий газетою під самим ілюмінатором. Зняв газету. Пильно глянув на предмет. І всі побачили багряно червоний, наче зі скла шар. Мигливий, важкий і загадковий. Поклав на нього руку, довго дивився в ту багряність, довго наслухався до чогось. Аж тоді промовив тоном готовності до розмови:

— Ікса тонга феен… ікса тонга феен… ікса тонга феен… я слухаю мого Космічного Брата!

І, відкинувшись на спинку стільця, заплющив очі.

Сиділи всі як в трансі. Й справді почувалися в трансі. Тиша в каюті була паморочлива і гнітлива. Ледве сірів передвечір’ям ілюмінатор. Шар німо дивився червоним оком у безвість. І безвість вливалася в нього.

Затим всі почули його слова. Скоріше навіть відчули, а не почули. Як звучання у своїй душі, у голові, у мозкові. Слова, що потекли думкою з отого багряного таємничого ока:

— «Мені доручено звернутися до вас, наші земні Брати, із словом розтривоженості. Може, навіть із словом застороги. Бо те, чого ми найбільше боялися останнім часом, вже почало здійснюватися на вашій планеті. Україна досі, на думку нашого урядового органу «Ради спокою», вважалася стабільною і мирною країною. Але до нас раптово дійшла звістка про загрозливу терористичну акцію на кораблі «Звитяжний», що стоїть в бухті Севастополя. Це дає нам підставу, принаймні, зробити вам кілька серйозних порад. І найперше — пояснити вам, наші земні брати, що ми, люди Сиріусу, беремо на себе сміливість втручатися в ваше життя.

Ви жили тисячі літ, не думаючи, хто ви і що. Зараз нам дано сказати вам: ви з нами і ми з вами, і життя наше не вимірюється ніякими тисячоліттями.

Все було б по-старому, лік часу не мав змінитися і ваш спокій також не мав бути порушеним. Але у великій космічній родині з’явилися потвори, названі «сірими», космічна родина відчула неспокій, і почала діяти.