Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 18

* * *

Першої ночі на українській, а точніше — на кримській землі Сержеві не спалося. Кабінет господаря дому був геть заставлений книжковими шафами. Вікна щільно закриті, бо книги, мовляв, не люблять зміни вологості й температури. Лежи собі, Серже, і чекай ранку.

Десь о півночі загриміла музика, зірвала Сержа з дивана. Почув роздратований Олегів голос, напосілися на когось, вимагали припинити нічне неподобство. У відповідь озвався дівочий голос: «Мені не спиться, що маю робити? Молитися на вашого гостя?»

Було ясно: повернулася з дискотеки люба донечка, аспірантка сімферопольського університету. Серж хутко вбрався, причепурився і вийшов до зухвалої онуки. Та сиділа у вітальні, в рожевій суконьці, темно-русява, з голими засмаглим плечиками, вся втілення гріховності. Олег Сергійович і Ніна Федорівна підсовували їй залишки святкової трапези.

— Дозвольте прилучитися до родинного столу? — став на порозі у своїм темно-синім офіцерськім кітелі Серж.

Дівчина, сяйнувши радісними очима, випурхнула з-за столу і кинулась обнімати офіцера.

— Мене звати Віруня, а вас? — обціловуючи його, залепетала дівчина. Амбре від неї відгонило страшенне.

— Мене звіть Серж… Сергій Дмитрович, якщо дозволите. Ми з вами здається, прямі родичі, — сказав трохи знічено Серж.

— Мамунь, а чому я не чула про такого милого родича? — манірно надула губки дівчина. — Ну, нічого, я страшенно рада! Сідайте до нашого столу. Мамунь, принеси що-небудь нам на зубчик. Серж, мабуть, з дороги і проголодався. — Тут її очі вирізнили трохи незвичне вбрання гостя, ніколи не бачений нею орден Червоної Зір ки. Ви москвич? У них форма не така, як наша.

Довелося втрутитися батькові. Він був уже в нічному, в тій самій смугастій піжамі, весь сонний, набурмосений. Вирішив одразу поставити все на свої місця. Відрекомендував Сержа досить стримано: мовляв, член протичовнового екіпажу «Салют», має високі бойові нагороди за участь у бойових діях проти нацистів. Його вважали багато років загиблим, а він, бач, повернувся.

— Хто це такі — нацисти? — з наївною простодушністю запитала Віруня. — Це німецькі поліцаї? Чи татарські зрадники?

— Мелиш казна що, чому вас тільки вчать в університеті? — гримнув батько. — Твої походи в дискотеку змусять мене вжити певні заходи. Ти не розумієш, в який час живеш.

— А який же він, татусю?

— Лихий і досить небезпечний для таких молоденьких крутихвісток, як ти, — випалив батько. — Жахливий час. Віро! Схаменися!

Одначе донька була іншої думки. Наливши собі повну чарку коньяку, сміливо випила, закусила цитриною і раптом сплеснула руками. Про який жах говорить татусь? Навпаки, час див і радісних несподіванок. Всі говорять вільно, розкуто, не бояться КГБ, всіляких гулагів, арештів, катувань, усім хочеться любові, великої любові! І ще хочеться братерства з усім світом. З усім космосом! До речі, чи знає татусь, що міська молодь завтра збирається на міський мітинг? Приїдуть друзі з Сімферополя, Ялти, Одеси і будуть відзначати день Космосу.